Vomit Comet або Історія одного фото

Мабуть, багатьом з вас відоме це фото, де наш перший космонавт Леонід Каденюк «літає» у невагомості разом з прапором та гербом України. Звичайно, більшість думає, що це на борту шатла «Колумбія» під час польоту в космос. Чесно кажучи, ми також так думали, поки не побачили подібне фото, на якому разом з Леонідом Костянтиновичем «літає» і його дублер Ярослав Пустовий.

Так, прапор України (і не один, а три) та тризуб Леонід Костянтинович дійсно брав з собою в космос – це факт відомий, але на фото – тренування на літаку під час підготовки до космічного польоту.

Ось як прокоментувала у Facebook цей знімок його автор Наталія Кушнір:

Фото – мого авторства! Ще на плівковий апарат! Це перше тренування Леоніда в умовах нуль-гравітації, на літаку KC-135, я з ним літала як перекладач.

Один із способів вивчення невагомості за межами космосу – це параболічні польоти. Літак може досягти невагомості, використовуючи певну траєкторію польоту, яка є параболою.

Після досягнення висоти 6000 метрів пілоти змінюють кут польоту на 50° вгору до висоти 7600 метрів, створюючи у пасажирів відчуття гіпергравітації (1,8G). Це триває близько 20 секунд, перш ніж пілоти розпочинають параболічний маневр.

Парабола починається з так званого «упорскування», коли пілоти знижують швидкість літака при русі вгору. Зниження швидкості призводить до того, що гравітація знижується до нуля (0G), створюючи у пасажирів відчуття невагомості. Ця парабола триває близько 22 секунд, після чого пілоти знову збільшують швидкість.

Щоб вийти з параболи і вирівнятись, пілоти нахиляють ніс літака на 42° вниз. Цей нахил знову змушує пасажирів відчувати гіпергравітацію (1,8G), і через 20 секунд літак знову виявляється на рівні паралельно землі. Літак зазвичай робить 40-60 парабол під час одного польоту.

NASA здійснювало польоти в умовах невагомості на різних літальних апаратах протягом багатьох років. У 1959 році астронавти проекту «Меркурій» тренувалися на літаку C-131 Samaritan, який отримав назву Vomit Comet (блювотна комета).

Два перероблені військові літаки-заправники Boeing KC-135 Stratotanker використовувалися до грудня 2004 року і пізніше були зняті з експлуатації. Один, зареєстрований KC-135A N930NA (також відомий як NASA 930, колишній серійний номер ВПС США 59-1481), пролетів понад 58 000 парабол після того, як NASA придбало його в 1973 році, перш ніж вийти з експлуатації в 1995 році. Зараз він виставлений в аеропорту Еллінгтон-Філд, біля космічного центру Джонсона.

Інший (N931NA або NASA 931, раніше серійний номер AF 63-7998) також використовувався Universal Pictures і Imagine Entertainment для зйомок сцен невагомості у фільмі «Аполлон-13»; він здійснив свій останній політ 29 жовтня 2004 року і зберігається в Музеї авіації та космосу в Тусоні, штат Арізона.

У 2005 році NASA замінило літак KC-135 на McDonnell Douglas C-9B Skytrain II (N932NA), який раніше належав KLM Royal Dutch Airlines і ВМС США.

NASA завершило програму дослідження зниженої гравітації та припинило роботу в липні 2014 року через технічні проблеми літака. Його замінили контракти з приватними компаніями.

У 2015 році NASA уклало контракт на послуги мікрогравітації з Zero Gravity Corporation (ZERO-G) і використовує їх літак G-FORCE ONE, модифікований Boeing 727-200.

Польоти в невагомості також відкриті для широкого загалу, що дозволяє кожному тимчасово відчути себе в космосі.

Політ на такому літаку включає 15 параболічних циклів (що дає близько п’яти хвилин у невагомості). Один такий рейс коштує пасажирам від 6000 до 8000 євро, але цей досвід справді унікальний у своєму роді.

Ось як згадував параболічні польоти сам Леонід Каденюк у своїй книзі “Місія – космос”:

Пригадалися тренування в стані невагомості в літаючих лабораторіях. На час, коли я був відібраний до загону радянських космонавтів, у Зоряному містечку для цього було переобладнано літак Ту-104ЛЛ. В американському НАСА на такий вид польотів ми літали транспортним літаком КС-135ЛЛ. Ці велетенські літальні апарати обладнані під лабораторію для створення тимчасової невагомості, разовий режим якої тривав усього 25-27 секунд. Тривалішим у земних умовах він бути не може – не дозволяє земна гравітація.

Для створення невагомості пілот літака-лабораторії, прив’язаний до крісла, спрямовував літак по траєкторії руху з гірки з кутом 40-45° у піке з такими самими кутами. На параболічній кривій Кеплера, по якій він рухається у просторі внаслідок відхилення льотчиком штурвала “від себе”, літак перебуває в стані невагомості. Інколи я створював її й у винищувачі. Але з технічних причин, пов’язаних із безперебійною подачею палива в двигун, тобто з причин безпеки польоту, її тривалість не повинна перевищувати три секунди. Паливні системи двигунів літаків-лабораторій обладнані додатковими механізмами, які під час невагомості забезпечують безперервну подачу палива в двигуни і, таким чином, їхню стійку роботу.

Така невагомість, звичайно, не настільки тривала, щоб під її впливом в організмі людини відбулися хоча б якісь зміни. Але цього часу було достатньо для ознайомлення з фізичними принципами іс­нування в ній, відчути її особливості та навіть відпрацювати деякі прості операції. Тим паче, що на американському літаку-лабораторії режимів невагомості в одному польоті було п’ятдесят.

Кожному з учасників польоту лікарі давали спеціальні таблетки для кращого перенесення стану невагомості та одноразових знакоперемінних перевантажень. Слід зауважити, що саме такі перевантаження, а не короткочасна невагомість більшою мірою сприяли тому, що декому з присутніх у літаку робилося погано. Бажаючи випробувати себе повною мірою, я принципово відмовився від таблеток і віддав їх одному зі своїх колег-астронавтів, якими він і скористався.

Досвід перебування в невагомості, набутий в польотах на літаючих лабораторіях, “підказав” мені наступні дії для “приборкання” такої неслухняної справжньої невагомості.

Наша довідка:

Германіст-перекладач і біолог-генетик Наталія Кушнір в якості особистого перекладача Леоніда Каденюка пройшла практично весь передпольотний курс підготовки. Тоді вона мала ще дівоче прізвище – Банасік.

Наталія п’ять разів літала на літаку-тренажері КС-135. Перший політ пройшла як перекладач, а решту – як керівник експерименту з дослідження хвороби руху в невагомості, а також як учасник експерименту з поведінки рідини в нуль-гравітації.

Перший диплом отримала в Берлінському університеті ім. братів Гумбольдтом, другий – в Хьюстонском університеті. Збиралася стати ще й лікарем, вчилася на медичному факультеті Франкфуртського університету, але зрозуміла, що навряд чи зможе ефективно спілкуватися з пацієнтами. До того ж через два роки після початку навчання з’ясувалося, що вони з чоловіком чекають близнят, що виявилося набагато важливіше третього диплома. Зараз живе в Німеччині з чоловіком і доньками.

В інтерв’ю Beamused вона розповідає про свою роботу в НАСА та про те, що робить перекладача хорошим: https://beamused-mag.tumblr.com/cosmos

Фото українського прапора на борту “Колумбії” нам знайти поки не вдалося, проте є скріншот з фільму “Космічна місія”:

З книги “Місія – космос”:

Телевізійний зв’язок зі школярами мав проходити з мого робочого місця, тобто з середньої палуби. Для цього я установив телевізійну камеру й український прапор, на тлі якого я мав вести спілкування.

Старанно, з особливими почуттями я розгортав прапор України на борту “Колумбії”. Адже вперше в історії та ще й у такий спосіб – з космосу він має демонструватися на весь світ. Це була і гордість за Україну, й відчуття радості, що прапор нашої держави перебуває в космосі й що зараз його має побачити вся планета. Мені було надзвичайно приємно усвідомлювати свою причетність до того, що державний прапор України нині в космосі.

Як офіційні речі на борт “Колумбії” я взяв три прапори України, герб нашої держави – тисячолітній тризуб, “Кобзар” Т. Г. Шевченка, герби міст Києва та Чернівців, портрети Т. Г. Шевченка, С. П. Корольова, Ю. В. Кондратюка, академіка М. Г. Холодного, космонавта Л. Г. Іванова – мого товариша по групі космонавтів у Зоряному містечку, який загинув у випробувальному польоті на літаку МіГ-27 і не побував у космосі. Рятуючи літак, що увійшов у штопор, він не встиг катапультуватись. Після польоту фотографію Льоні Іванова я повернув його дружині Лідії і доньці Аліні.

Лідер Народного Руху України В’ячеслав Максимович Чорновіл запропонував мені взяти в космос невеличкий – у вигляді значка – золотий тризуб, який було передано мені у Х’юстон. Я охоче вико­нав його прохання.

Підписуйтесь на нас в Telegram: тут найцікавіші аерокосмічні новини!