Шлях в нікуди, або про реформу “оборонки”, авіаційну галузь та ситний “Укроборонпром”

Актуальні статті та інтерв'ю

Спотворена логіка системи управління в “оборонці” – відмова від самостійного розвитку і творчості, – загроза нацбезпеці та суверенітету країни. Попри клінічну неефективність управління підприємствами та безліч судових проваджень “Укроборонпром” продовжує ситно жити. І що буде далі?

Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) будь-якої держави – це найбільш високотехнологічний сегмент промисловості, що виконує важливу функцію із забезпечення оборони та безпеки країни.

Самою своєю природою ОПК запрограмований робити значний внесок в інноваційний розвиток і є джерелом позитивних якісних змін у таких найважливіших цивільних галузях економіки, як машинобудування, транспорт, зв’язок, паливно-енергетичний комплекс, охорона здоров’я, освіта та інші.

У незалежній Україні залишилося близько 17% від військово-промислового комплексу СРСР (приблизно 2000 підприємств та організацій, у яких працювало понад 700 тисяч людей). Пройшло три десятиліття, але досі не сформовано ефективну систему управління ОПК. Процес йде болісно, безрезультатно і з перспективами, що насторожують.

Нетонучий “Укроборонпром”

Спочатку, перш, ніж вітчизняна продукція стала виходити на ринок, титанічним пилососом запрацював держмонополіст “Укрспецекспорт” – стрімко розпродавалася спецтехніка радянського виробництва. Які з цього суми пішли на розвиток українського ОПК, пішло у забуття.

До середини 2000-х рефреном численних заяв фахівців зазвучали слова: “У гонитві за довгим доларом на ринку озброєнь українські лідери прогаяли питання розвитку оборонної промисловості…”. І лідери не вигадали нічого кращого, ніж передати ОПК з управління галузевим міністерством дивній юрособі – держконцерну “Укроборонпром” (УОП, концерн), на додачу до “Укрспецекспорту”.

Дивність УОП полягає у підпорядкуванні цього суб’єкта господарювання безпосередньо КМУ, при цьому його гендиректор призначається Президентом України. Тобто мало того, що оборонні підприємства забрали з-під галузевого міністерства, але й сам концерн вивели з його сфери впливу. У цих умовах повноцінно контролювати процеси, що відбуваються в концерні та підпорядкованих йому підприємствах, можуть винятково Прем’єр-міністр та Президент.

Архітектори “Укроборонпрому” такою спецоперацією навмисно спотворили збудовану відповідно до Конституції логіку системи управління в “оборонці”.

Знекровлене цією маніпуляцією міністерство не змогло повноцінно виконувати свою місію – формування та реалізацію політики в ОПК. Воно, з волі керівництва країни, то вмирало, то знову виникало вже у новому вигляді.

Остання реінкарнація – Мінстратегпром, відроджений у тій самій парадигмі: міністерство та концерн на різних орбітах. Як і раніше, УОП перебуває поза підпорядкуванням міністерству і, незважаючи на клінічну неефективність управління підприємствами та безліч судових проваджень продовжує ситно жити.

До того ж, завдяки законодавцям, йому незабаром будуть передані в управління 100% акцій/часток підприємств ОПК, що корпоратизуються. Тобто так звана корпоративна реформа “Укроборонпрому” крокує прискореними темпами. При цьому бюджетне фінансування Державної цільової науково-технічної програми розвитку авіаційної промисловості на 2021-2030 роки (програма авіапрому) на поточний рік не передбачено.

Авіапром у грі в слова

Авіабудівні підприємства влилися в “Укроборонпром” останніми, 2014-го. На той час авіапром, як і весь ОПК, опинився під забороною будь-якої співпраці з РФ. Через війну традиційний і ємний ринок авіаційної техніки було закрито, виникла необхідність заміщення продукції російського виробництва.

Тоді УОП повідомляв, що для виконання програми імпортозаміщення російських комплектуючих необхідно знайти альтернативних постачальників близько трьох десятків тисяч компонентів і пообіцяв виконати 30% імпортозаміщення до кінця року.

Не трапилося…оскільки треба бути досконалим казкарем та непрофесіоналом, щоб не розуміти, що таке 30% імпортозаміщення.

Які ж здобутки? На восьмому році болісних пошуків виходу з ситуації головне підприємство авіапрому ДП “Антонов”, як і раніше, планує вкладати колосальні суми в імпортозаміщення. А другий за потужністю Харківський авіаційний завод нестримно мчить до повного банкрутства.

При цьому “Антонов” цього року на утримання УОП має перерахувати 160 млн. грн. (більше торішнього у 1,7 рази). Отже, із усієї суми наданих державою пільг з податку на прибуток понад третину буде з’їдено концерном, це вагомі кошти, яких так не вистачає для імпортозаміщення та модернізації старіючої матеріальної бази. За що такі пряники?

Можливо, через те, що за багато років кадрова політика концерну призвела до знищення кращого управлінського персоналу високотехнологічною промисловістю, підготовка якого можлива лише з “молодих нігтів”, від першої закрученої гайки до розуміння всього технологічного ланцюжка створення нової техніки?

Чи за те, що УОП не забезпечив підприємства новими ринками збуту, а навпаки, втягнув їх у міжнародні суперечки за невиконаними контрактами?

Чи за те, що не ведеться розробка нових проектів, які можуть стати проривними для українського авіабудування?

Натомість УОП займається черговим реформуванням, завантажуючи підприємства процесами, що відволікають від основної діяльності. Виникає питання, кому це вигідно? Те, що не країні, це ясно навіть без складних економічних підрахунків.

Відправляючи після свого безуспішного управління ряд держпідприємств на продаж, УОП збирається з 42-х, що залишилися від колись могутнього королівства ОПК (130 підприємств), організувати ряд науково-виробничих об’єднань, а найсмачніші – “Укрспецекспорт” з “дочками” і весь авіапром (крім доведеного до банкрутства Харківського авіазаводу), хоче зберегти у своєму прямому підпорядкуванні.

А тим часом Україна масово втрачає ринки збуту літаків “Антонов”, бо не може запропонувати численним операторам

До чого тоді була гра генерального директора “Укроборонпрому” Юрія Гусєва у слова? Адже нещодавно він пристрасно переконував громадськість, що концерн буде ліквідовано (насправді змінюється лише організаційно-правова форма) і що з підприємств виникнуть галузеві холдинги.

Де тоді окремий авіабудівний холдинг? Значить, поговорили про авіахолдинг і забули…

Що ж, розважливому господареві з добрим апетитом зрозуміло, що внески внесками в концерн (436 млн. грн. від “Антонова” з 2018-го по 2022-й), а пряме підпорядкування принесе значно більшу суму дивідендів. І чому б при цьому не поберегти нерви на збирання данини.

УОП та ілюзія проти реальності

Протягом останніх півтора року громадськість із надією спостерігала за спробою народження життєздатного механізму управління ОПК. Проте Мінстратегпром проривався через броньовану стіну спротиву.

Ті ж постаті, що проштовхували закон про реформування “оборонки” з посиленням ролі УОП (№1630 від 13 червня 2021 року), чинили опір самій ідеї появи галузевого міністерства. Згодом намагалися завести на посаду міністра свого однодумця. Після невдачі були кинуті сили на дискредитацію призначеного міністра та усунення його працездатних заступників.

Під такою масованою атакою міністерству все ж таки вдалося затвердити в Кабміні програму авіабудування. Процес, здавалося б, зрушив із місця. Все ж міністра змінили, грошей на програму з держбюджету на 2022 рік не виділили, концерн, що залишився “суверенним”, з ще більшою старанністю трясе авіапром як грушу, а ефективної системи управління в ОПК як не було, так і немає.

Водночас продовжуються барабанні заяви УОПу у ЗМІ про власні “досягнення” замість визнання повного провалу 11-річного правління. Зловредний закон, який визначає функції та положення “Укроборонпрому” в системі управління ОПК, з часів “попередників” не зазнав змін.

Одночасно сподівання на рятівну місію спостережних рад (заповітні бажання концерну), тануть у міру спостереження за подібними конструкціями в “Укрзалізниці” та “Нафтогазі”. А форсування корпоратизації свідчить про пристрасні мрії негайно розкласти пасьянс із акцій оборонних підприємств.

Якщо український Президент з його більшістю в Раді та український Прем’єр-міністр, який підписав положення про Мінстратегпром, не змогли стриножити концерн, не завели його в діюче правове поле, до того ж дозволили зірвати фінансування програми авіабудування, то чи варто дивуватися, якщо контрольний пакет “оборонки” опиниться в руках зовсім неукраїнських резидентів.

Що відбувається? Прірва між центром, що генерує модель держполітики в ОПК (Мінстратегпром), і центром, який насправді керує підприємствами (УОП), все поглиблюється. Тобто руки окремо, голова окремо? Розрахунок лише на іноземні інвестиції?

Тоді провідники цих ідей не усвідомлюють, яке значення ОПК для країни, не розуміють категоричної відмінності наслідків іноземної участі в капіталах підприємств оборонних та цивільних. Адже це ні що інше, як відмова від самостійного розвитку та розбудови, від самої думки про те, що українці здатні створювати високі технології краще за інших, це пряма загроза національній безпеці, обороноздатності та суверенітету країни.

Любов БУКРЄЄВА , спеціально для Defense Express