Павло Попович. Перший українець в космосі

Сторінки історії

“Спейс-Інформ”

12 серпня 2022 року виповнюється 60 років від дня польоту в космос першого космонавта-українця – Павла Романовича Поповича.

Цей політ був унікальним у багатьох відношеннях. Вперше в космосі перебували одночасно два космічні кораблі: «Восток-3» – з чувашем А.Г. Ніколаєвим на борту і «Восток-4» – пілотований українцем П.Р. Поповичем. Вперше політ був багатодобовим: до цього Юрій Гагарін здійснив 108-хвилинний виток навколо Землі, а Герман Титов виконав однодобовий космічний політ.

«Політ успішно завершено, – повідомило ТАРС 15 серпня 1962 року, – кораблі-супутники приземлилися в заданому районі… Пройдений шлях склав близько 2 мільйонів кілометрів. У груповому польоті кораблі-супутники були 71 годину. Наукові та технічні завдання самого тривалого польоту і вперше здійснений при цьому груповий політ вирішені успішно і повністю».

Після космічного польоту Павло Попович ділився своїми враженнями: «Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, осокори вздовж дороги, верби над Россю, будинок, в якому ріс, рідних, друзів. І так захотілося додому…»

А на рідній землі його зустрічали з почесним ескортом та багатолюдними мітингами. Зі сльозами радості і з українським короваєм зустрічали свого земляка в Узині, де він народився 5 жовтня 1930 року. Всього в робітничій сім’ї Романа Порфирійовича і Феодосії Касянівни Попович було п’ятеро дітей: три сини і дві дочки. У селищі Узин у Павла Романовича пройшло важке передвоєнне і воєнне дитинство. Потім навчання в школі, поєднане з роботою на цукровому заводі влітку і підручним кочегара взимку. В сучасному Узині на вулиці, названій на честь космонавта, зберігся будинок № 34, в якому жила велика родина Поповичів. А на центральній площі містечка встановлено бюст видатного земляка – двічі Героя Радянського Союзу П.Р. Поповича.

У 1947 році Павло Романович закінчив ремісниче училище в Білій Церкві, отримав кваліфікацію столяра-червонодеревника і одночасно закінчив сьомий клас вечірньої школи. У 1977 році, на честь славного випускника, в ПТУ №5 був відкритий музей космонавтики його імені. На відкритті був присутній сам винуватець торжества, і в книзі почесних гостей залишив перший запис: «Спасибі вам за все! П.Р. Попович». В музей космонавт передав скафандр, який він використовував під час другого польоту в космос, костюм для роботи в космосі, скафандр для аварійного приводнення, парадний кітель, радіостанцію, документи, фотографії та багато іншого. Музей космонавтики став центром виховної роботи училища: в ньому проводяться вечори клубу «Мужність», проходять зустрічі зі знаменитими людьми, організовуються змагання серед учнів за право поїздки в Зоряне містечко.

В останні роки, протягом 40 років, у Білій Церкві проводився міжнародний турнір з боксу серед юнаків на кубок П.Р. Поповича. І це не випадково – Павло Романович мав перші розряди за десятьма видами спорту, в т.ч. з боксу. Заслужений майстер спорту П.Р. Попович завжди приїжджав на відкриття турнірів, але в 2010 році, на 29-й Міжнародний турнір, він вже не приїхав … Але традиція проведення змагань триває – вже як пам’ять про великого сина українського народу П.Р. Поповича.

Після виконання двох польотів у космос, продовжуючи службу в Центрі підготовки космонавтів, Павло Романович не переривав зв’язок з Україною. З 1964 по 1988 роки він обирався депутатом Верховної Ради УРСР 6-ти скликань! Спочатку його обрали депутатом в рідному Узині. Потім він балотувався в сусідньому Сквирському районі, і сквирчани, побачивши, як Попович оперативно, по-військовому, вирішував їхні проблеми, вибрали його на третій термін, а потім захотіли залишити і на четвертий. Володимир Васильович Щербицький, перший секретар ЦК Компартії України, запросив Павла Романовича на бесіду і повідомив, що буде розглядатися питання про його депутатську діяльність, оскільки законом не було передбачено таке тривале перебування депутатом в одному районі. У Сквиру послали комісію, яка оцінила діяльність депутата Поповича і … знову рекомендувала його до обрання.

Частим гостем був Павло Романович Попович в Києві і після завершення депутатської діяльності. У 1991 – 2009 роках він займав пост Почесного президента Фонду олімпійських чемпіонів «Золотий Олімп» та Міжнародної асоціації фізкультури і спорту (МАФіС). У 2011 році, з ініціативи МАФіС та за підтримки Національного космічного агентства України на вулиці Володимирській у Києві, на будинку № 65, де працював П.Р. Попович, була встановлена меморіальна дошка.

У 1989 році в СРСР була створена Асоціація музеїв космонавтики, і П.Р. Попович на довгі 20 років став її беззмінним президентом. Асоціація об’єднала великі і малі музеї космонавтики, планетарії та шкільні музеї. Павло Романович всіляко допомагав їх діяльності, був частим гостем у багатьох космічних музеях. За підтримки П.Р. Поповича в 1989 році була здійснена унікальна поїздка двадцяти директорів музеїв космонавтики на космодром Байконур. У спогадах музейних працівників Павло Попович залишився веселим і привабливим, простим і доступним. У першого космонавта-українця був рідкісний дар підкорювати серця людей з перших хвилин спілкування і на все життя.

Особисті речі космонавта П.Р. Поповича й експонати, передані їм, зберігаються в багатьох музеях України: у Житомирському музеї космонавтики ім. С.П. Корольова, Аерокосмічному музеї ім. І.І. Сікорського в Києві, в музеї Мирного освоєння космосу в місті Переяслав-Хмельницький, в Полтавському музеї авіації та космонавтики, Музеї космонавтики Міжнародного дитячого центру «Артек», Музеї космонавтики ім. П.Р. Поповича в Білій Церкві.

Павло Романович оберігав і вивчав все, що пов’язане з рідною Україною. За його ініціативою в Москві був створений Клуб космонавтів-українців, де вивчали історію ракетної техніки. Як стверджував з гордістю П.Р. Попович, саме фахівці Клубу відкрили, що ще в ХVI столітті запорозькі козаки запускали по ворогу бойові «літалки». А в XIX столітті секрет «літалок» розкрив і розвинув українець – генерал Засядько. Він назвав їх ракетами і застосовував під час російсько-турецької війни для обстрілу фортець супротивника. Ця зброя була такою ж секретною, як у Другу світову війну реактивні снаряди для «Катюш», створені за таким же принципом українцем Лангемаком. Українцями були Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей… «Ось і виходить, що всю ракетну техніку розвивали українці» – жартував Павло Романович.

З 1999 по 2009 роки П.Р. Попович очолював ще й Український союз космонавтів, куди входили космонавти, що літали в космос – вихідці з України: Попович, Береговий, Шонін, Жолобов, Ляхов, Попов, Кизим, Вовк … Таких налічується на сьогоднішній день 20 чоловік.

Одна з останніх і незабутніх зустрічей з П.Р. Поповичем в Україні відбулася в січні 2007 року, коли він приїхав разом з Наталією Сергіївною Корольовою на урочисті заходи в містах Києві та Житомирі, присвячені 100-річчю від дня народження Сергія Павловича Корольова. З перших хвилин свого перебування на українській землі Павло Романович відразу опинився в епіцентрі всіх подій і як магніт притягував до себе увагу всіх учасників, журналістів, ветеранів та молоді.

Павло Попович став не тільки першим українцем в космосі. Він вперше під час польоту дав справжній космічний концерт – сильним і чистим голосом проспівав українську пісню «Дивлюсь я на небо…». Він знав, що його слухають на Землі, і що це улюблена пісня головного конструктора Сергія Корольова.

Павло Романович постійно жив і працював у Москві, але в Гурзуфі у нього теж була своя квартира. Перший раз він побував у Криму в 1962 році, відразу після першого польоту, і з тих пір щорічно приїжджав сюди на літній відпочинок. Тут же, в Гурзуфі, 29 вересня 2009 року перестало битися серце космонавта. На стіні будинку, де він жив, в 2010-му році, з ініціативи місцевої адміністрації було встановлено меморіальну дошку.