В’ячеслав Богуслаєв: Для розвитку малої авіації нам потрібно ухвалити новий повітряний кодекс

Актуальні статті та інтерв'ю

Історія “Мотор Січ” почалася більше ста років тому – в 1907 році. Підприємство не просто випускає авіаційні двигуни для літаків і вертольотів, а є конкурентним гравцем на світовому ринку. З 1991 року генеральним директором компанії є В’ячеслав Богуслаєв – доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України, генеральний конструктор зі створення та модернізації вертолітної техніки.

Нещодавно про “Мотор Січ” і Богуслаєва говорили в основному в контексті історії з продажем акцій китайському інвестору, потім у Верховній Раді натякнули на можливу націоналізацію підприємства, а в “Укроборонпромі” заявили, що готові взяти активи заводу в управління. Навесні 2021 року розмови про те, хто ж має керувати заводом, змістилися на другий план – з’явився новий інформаційний привід: “Мотор Січ” сертифікував металеві лопаті для вертольота Мі-24 і Україна стала четвертою країною в світі після Китаю, США і Росії, що освоїла таке виробництво.

Про це та багато іншого В’ячеслав Олександрович розповів Укрінформу в інтерв’ю. Воно проходило на території одного з головних корпусів підприємства у Запоріжжі. Богуслаєв практично не дає інтерв’ю і, скажімо так, без особливої поблажливості ставиться до журналістів. Тим цікавішою виявилася розмова…

ЯК БОГУСЛАЄВ КУПИВ ЗАВОД ЗА 1 МАРКУ

– Державний концерн “Укроборонпром” і “Мотор Січ” заявили про підписання договору про завершення будівництва і передачу в лізинг двох літаків АН-140 для розвитку авіакомпанії…

– Дозвольте спочатку два слова про розвиток авіації в нашій країні загалом. Нарешті ми бачимо на рівні керівництва держави те, що ми називаємо політичною волею до створення української регіональної авіаційної компанії. В Україні є 24 аеропорти, з них 16 – не працюють. Економіка трохи піднімається, ділова активність зростає, а про такий вид транспорту, як літаки, чомусь забули. Про це забуло і міністерство інфраструктури, яке займається переважно розвитком залізниці, автомобільними дорогами. Про літаки ж забули, тоді як літак – найзручніший і найшвидший для ділового світу транспорт. Я вдячний президенту Володимиру Зеленському, без жодного поплескування по халяві… я жодному президенту не плескав і не збираюся цього робити, але він (Зеленський – ред.) справді багато зробив і сьогодні підписаний указ про розвиток авіаційної промисловості. Це удар нижче пояса для тих, хто хотів розвалити Україну. Заява Зеленського про те, що треба літати насамперед українськими літаками, – не просто філософська, вона має під собою реальну можливість. Тепер переходжу до відповіді на питання.

Насамперед питанням розвитку авіації зайнялося міністерство оборони: замовило три транспортних літаки Ан-178. Ми вже зробили двигуни і віддали їх ДП “Антонов”. Якщо будуть готові до польотів відремонтовані або виготовлені регіональні літаки АН-140, ми із задоволенням візьмемо їх у лізинг. Це буде реальне здешевлення квитка для пасажирів. Авіакомпанія “Мотор Січ” має реєстраційний номер, ми літаємо за кордон, усі наші літаки сертифіковані за європейськими стандартами, обладнані всім необхідним. Ми готові брати участь у програмі розвитку української регіональної авіаційної компанії.

– Яка перспектива?

– Немає ніякої перспективи. Це абсолютно збиткова справа. Літати в Україні – збитково. Я ж не просто так сказав, що із 24 аеропортів 16 не працюють, тобто ми можемо літати лише у 8. Ну, про яку перспективу йдеться? Необхідно терміново відновлювати аеропорти в обласних центрах, в містах обласного підпорядкування.

– У чому тоді ваш інтерес?

– У чому наша зацікавленість? У тому, що будуть відновлені літаки і будуть затребувані нові. У тому, що купуватимуть двигуни. Ми розраховуємо заробити на виробництві двигунів і допоміжної силової установки, ось і все. Там наші заробітки і наша рентабельність. А на перевезеннях людей… скільки б компаній іноземних не приходило, вони всі йшли, тому що абсолютно нерентабельним є перевезення пасажирів. Рентабельність авіакомпанії складається з ціни квитка, до якої входять місцеві збори, які, в свою чергу, повинні покриватися місцевим бюджетом.

– Наприкінці травня підприємство заявило про сертифікацію металевих лопатей для Мі-24. Скільки лопатей до кінця року завод повинен зробити для української армії, і чи є іноземні замовлення?

– Ми підписали держконтракт і вже відвантажили 6 комплектів, потрібно ще 16. Ми їх зробимо. Лопаті – це самостійна галузь. У вертольота немає крил, він летить лише за рахунок лопатей, тому треба глибоко володіти науковими досягненнями в світі зі створення лопатей. Крім того, потрібно мати хороші технології і третє – тестове обладнання. Ми повинні кожну лопать перш ніж продати, атестувати з навантаження, надійності, дати хороший ресурс і встановити післяпродажне обслуговування. Весь цей комплекс ми вирішили на сьогодні. У нас не лише внутрішньоукраїнські замовлення, а й іноземні держави до нас їдуть. Ми забезпечуємо більший ресурс і післяпродажне обслуговування у замовника.

У Радянському Союзі було три моторних підприємства, які забезпечували ресурс, – це ми (“Мотор Січ” – ред.), ще були заводи в Пермі і Самарі, але ми завжди працювали для транспортної авіації, і пасажирської. Тому наша технологія розрахована на багаторічну надійну експлуатацію будь-якої техніки, це стосується і лопатей.

Якщо вам показати, як ми робимо лопаті, обов’язково сходіть в цех, то ви скажете, що потрапили в лікарню, де роблять уколи від “ковіда”, така там стерильна чистота.

(Трохи забігаючи наперед, зазначимо, кореспонденти Укрінформу побували в цеху, де виробляють лопаті. Там справді є “чиста” зона, як у “ковідних” госпіталях.)

Розробка скляної кабіни – ще один напрямок, над яким сьогодні активно працює підприємство.

Є певна монополія – американська, європейська, російська. Що таке скляна кабіна? Для початку треба створити процесор, що здатний перетворити аналоговий сигнал на цифру. Такий процесор зроблений у Києві, а дисплеї – як телевізор – вони лише видають нам картинку, а сигнал приходить від цього єдиного процесора, який створений окремо. Я категоричний прихильник того, щоб все робили в Україні. Все, що нам продають на рівні такої техніки як процесор, має зворотний сигнал і особисто я дуже стурбований, що ці сигнали можуть надходити в ненадійні руки і хтось зможе ззовні управляти цими сигналами. Тому ми зробили свій процесор і контролюємо його роботу. Ми видали технічне завдання і зробили його. Дві скляні кабіни для двох вертольотів вже літають, все виготовлено у нас, в Україні, і я цим дуже пишаюся.

– Не можу не запитати вас про ситуацію з Китаєм (інвестори, пов’язані з компанією Skyrizon Aircraft Holdings, намагалися встановити контроль над заводом – ред.).

– “Китайська проблема” лежить на столі у міністра закордонних справ. Це не моя проблема. У мене проблема одна – повернути борг. Ми взяли у Китаю кредит на 100 млн доларів і у 2026 році його треба повернути. Більше у мене ніяких відносин з китайцями. Що вони там порушили, що у них там не вийшло за попереднього президента Петра Порошенка – нехай з цим розбираються відповідні органи. Я до цього жодного відношення не маю. Я керую підприємством разом із Радою директорів, разом із Наглядовою радою, а те, що були спроби провести незаконні збори… Ну, ви знаєте і розумієте… (ймовірно, йдеться про спробу провести збори акціонерів, на які приїхала СБУ з Києва – авт.) тепер ці “шакали” продали свої підприємства і “змилися”. Вони вже всі в Англії. Всі, хто хотів керувати підприємством “Мотор Січ”, – в Англії.

Китайці – не моя тема. Я лише підтримую президента в тому, що потрібно ухвалити закон про відносини з інвесторами і керівниками підприємств, які мають оборонне значення. Потрібен закон. Я підтримую президента у цьому плані.

– Як ви ставитеся до націоналізації підприємств?

– Ні в якому разі, націоналізація – це кам’яний вік. Яка націоналізація?! Весь світ говорить про інвесторів. Наприклад, в Росії тільки ледачий не працює, а у нас що? Надра усі продали. Які інвестори можуть прийти в країну, де все продано і не працює? Я підтримую зусилля РНБО і зокрема Олексія Данилова у тому, що він почав вимагати з тих, хто купив 20 років тому ліцензії на розробку надр і не розробляє їх, а чекає, коли перепродасть ліцензію. Адже, коли купували ліцензію, то обіцяли протягом 2 років залізти під землю, добувати, продавати, платити податки, а нічого цього не робиться. Тому треба повернути все назад. У держави має бути контрольний пакет. Треба наводити лад, розібратися з надрами і не продавати їх направо і наліво. Газом і надрами повинна займатися держава. Чим раніше ми здешевимо енергоресурси, тим дешевше буде продукція. Якщо енергоресурси продані в приватні руки, і вони “женуть” тарифи, то ніколи ми в магазині не матимемо дешевий український продукт. Ніколи.

Якщо підприємство нічого собою не являє, його треба продати з гарантією, що завтра буде щось інше. Я вам приклад наведу: колись я купив цегельний завод у Німеччині… за 1 марку, але за умови, що я за 40 днів повинен розібрати завод, вивезти обладнання і передати чисте поле новому власникові-німцеві, який там робитиме нове виробництво. Я туди завіз 80 осіб. За 40 днів ми його розібрали і привезли обладнання сюди. За 1 марку привіз обладнання для виробництва цегли, а там вже давно працює новий завод. Але у нас це неможливо. Потрібне вольове рішення, якщо підприємства немає, а самий лише паркан – його треба продати за 1 гривню, але інвестору, який напише програму, відразу внесе заставу з інвестицій. А “Мотор Січ” розвивається. Тому що все вчасно зробили. Успіх наш у тому, що немає поняття про відкати. Так, це дуже не подобається деяким чиновникам, але ми відкати не платимо. Нікому.

– А просять?

– Не даємо нікому. Принципово. Так, важко працювати, але сьогодні я справді вдячний спецслужбам: СБУ, прокуратурі. Вони нас підтримують, тому що бачать наші зусилля зі зміцнення обороноздатності нашої держави.

– Сьогодні “Мотор Січ” хтось заважає працювати?

– Ніхто. Абсолютно. До нас їдуть делегації з усього світу. Ми акціонерною компанією були, є і залишаємося. З нами із задоволенням працюють органи державної влади і Китаю, Індії, Туреччини, Єгипту. Чому? Тому що зі мною легко розмовляти щодо цін, термінів виготовлення. Ми гарантуємо своєчасне виготовлення. Нам не потрібно просити дозвіл купити метал або якийсь матеріал. З нами із задоволенням працюють. Ми вчасно платимо зарплату і податки нашій державі.

– Ви неодноразово говорили про вертольоти для МНС. Міністр МВС Арсен Аваков анонсував угоду, але вона так і залишилася анонсом. Чому?

– Так, міністр обіцяв купити вертольоти виробництва АТ “Мотор Січ”, але досі “купує”. Він (Аваков – ред.) каже, що ми (“Мотор Січ” – ред.) – рудимент Радянського Союзу, а я йому кажу: “У такому разі здай диплом, який ти отримав – рудимент радянського часу”. У підсумку зараз триває сутичка: буде український вертоліт чи французький. Ми робимо всі деталі в Україні, а на єврокоптерах – нуль української праці.

У нас є замовлення, є розуміння проблеми міністром оборони і головнокомандувачем Хомчаком Русланом Борисовичем. Міністр оборони літав у нас на Мі-24 з новими лопатями. Єврокоптер бере 18 пасажирів, наш вертоліт – 44 десантники зі зброєю. Є різниця: 2 тонни можна піднімати чи 5?

“ЮНІСТЬ”, В ЯКУ ВКЛАДЕНО 440 МІЛЬЙОНІВ

– Кілька років тому ви купили у міста Палац спорту “Юність”, вклали в його реконструкцію величезні кошти. Не шкодуєте?

– Усе, що пов’язано з молоддю – це для мене золота медаль. У нас на підприємстві трепетне ставлення до молоді. У нас не комітет комсомолу, звичайно, але молодіжний комітет ми зберегли. Я щороку підписую кадрову політику, і там особливе місце приділяється молоді. Палац спорту “Юність” – це спорт. Палац був розвалений. До того, як ми його купили, ми там відремонтували дах. Якби ми не зробили цього, витративши 27 млн гривень, він би впав. Будівлю нам довго не віддавали (угода купівлі-продажу відбулася у жовтні 2016 року – ред.), але здоровий глузд переміг. Зараз там три види кондиціонування: для спортивних змагань один вид, концертів – інший і третій – коли працюватиме лід. 6 світових фірм робили цю реконструкцію. Немає такого спортзалу в Україні. Всі спортивні федерації уклали з нами договори і проводять міжнародні змагання тут. Ми витратили 440 млн гривень на реконструкцію, але це найкращий палац, і я пишаюся.

Наразі ми хочемо взяти в оренду або ще на якихось умовах навчальний центр у Широкому (аеродром ім. Покришкіна – ред.), де ми проводимо Чемпіонат України з вертолітного спорту. Інакше він пропаде. Він вже пропадає, і ніхто його до ладу не доведе. Губернатор нас підтримує. Минуле цього підприємства і бетонна злітна смуга – це треба рятувати. Сподіваюся, міністр інфраструктури відреагує на наші листи, і народні депутати допоможуть у цьому питанні.

– Навіщо вам потрібен цей аеродром?

– Ми поставили перед собою завдання – створити у Запоріжжі льотну академію. Вертольоти ми робимо, але хтось має готувати у цивільному секторі льотчиків. По-друге, треба готувати фахівців з аеродромного обслуговування. Ми домовилися з міністерством освіти про те, що у нас буде два коледжі – ми розбиваємо завдання на дві частини. Запорізький технічний університет береться за підготовку льотчиків. Будемо вчити молодих українців літати.

– Це коли буде?

– Цього року буде оголошено набір на перший курс.

– Ви би хотіли, щоб ваші онуки пішли в льотну справу?

– Їх вже зараз не відірвеш від цього. Вони закохані в небо. Я сподіваюся, що вони теж займатимуться. Свого часу в дитинстві я стрибнув з парашутом і боявся – приземлюся чи ні, а сьогодні – два рази на тиждень літаю на літаку і вертольоті. Це майбутнє, головне – нам треба підтягнути науку в Україні. Наступне століття – століття композитів. Вже сьогодні композити роблять у світі, крім України. Ми використовуємо чужі композити, але поки не створюємо. Нові композити тримають температуру 600 градусів – можна грубки робити з них. Ми робимо деякі деталі композитні для двигуна, де температура 400-450 градусів.

Україна до авіаційної галузі додає вертольотобудівну індустрію. На сьогодні 37 заводів, 6 конструкторських організацій щомісяця з нами на контакті. Усе, за винятком фюзеляжу, роблять в Україні. Фюзеляж ми починаємо в Харкові робити для вертольота 4,5 т злітної ваги. Тобто це середній вертоліт, але ми готуємося і до випуску середньоважкого вертольота на 13 тонн, а потім буде і на 15 тонн. У нас в Україні власна наукова і виробнича база.

– Хочете розвивати також малу авіацію?

– Ринок вертольотів в Україні практично відсутній. Якщо порівняти, єврокоптери невеликі коштують від 5 до 6 млн доларів. Ми за 2 млн пропонуємо. Сьогодні триває переоцінка цінностей в голові у тих, хто вже літає, для кого вертоліт став необхідністю. Нам потрібно ухвалити новий повітряний кодекс в частині малої авіації. В Європі він є давно, тобто для повітряних суден, які літають на висоті до 200 метрів, за спрощеними правилами. А у нас, якщо піднявся вище посадки, то вже потрібен дозвіл… У всьому світі скасували їх, відводять спеціальні зони. Ми працюємо з авіаційною адміністрацією, щоб переглянули наші внутрішні закони щодо малої авіації. За вертольотами стоять у черзі дельтаплани, мотодельтаплани, автожири і це все роблять в Україні. У Європі фестивалі проводяться, і вони як бджоли літають, і ми до цього прийдемо обов’язково. Було б бажання. Ми (“Мотор Січ” – ред.), як криголам, пробиваємо шлях у цьому застиглому царстві нерозуміння.

Я ВТРАТИВ 11 РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ: БОГУСЛАЄВ ПРО РОБОТУ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ

– Ви були народним депутатом чотирьох скликань. Сумуєте за політикою?

– Ні, я втратив 11 років свого життя. У попередній Верховній Раді мало займалися питаннями економіки. Я розчарувався у цьому. Пішов і не проводив виборчу компанію у 2019 році.

– Ви казали, що мрієте про створення українського вертольота і запорізькі авіабудівники створили “Надію”, хотіли розробити автожир – перші моделі представлені, лопаті, скляна кабіна – освоєні. А що далі?

– Зараз у нас гібридний фюзеляж: 40% композитів, 60% метал. Оскільки поки купують в основному військові, і їм потрібно кріпити військове обладнання. На композитному корпусі його не підвісиш. Для цивільних вертольотів ми купуємо композитну технологію. Ми провели переговори з іспанською компанією і наступного, 2022 року, ми таку технологію купимо.

Найскладніше – це стикання літального апарату і злітної смуги, у вертольота стикання з землею жорстке або, як кажуть, грубе, і тут треба серйозно подумати, з чого зробити підлогу, як зробити амортизатори. Тобто, є проблеми щодо нижньої частини важкого вертольота. Але я не думаю, що важкі вертольоти будуть повністю композитними. Вони будуть гібридними, і це правильно. Попереду композитна ера, ми до цього готуємося.

МОТОР СІЧ – ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОДИ СЕРЕД ВЕРТОЛІТНИХ ДВИГУНІВ

– “Мотор Січ” поставить 14 двигунів для ударного вертольота турецької компанії Turksih Aerospace Industries (Türk Havacılık ve Uzay Sanayii A. Ş). Договір вже підписаний. Розкажіть трохи детальніше.

– Я зустрічався з Реджепом Ердоганом (президент Туреччини – ред.), їздив у складі делегації. Туреччина демонструє серйозні плани в частині авіації. Вони просять нас зробити редуктор і все інше, необхідне для вертольота, крім фюзеляжу. Фюзеляж у них вже стоїть хороший. “Мотор Січ” серед вертолітних двигунів вважається законодавцем моди, це визнають усі. Ресурс вертолітних двигунів у світі – близько 2000 годин, у нас – 5000 годин. Нас наздогнати за ресурсом складно. Ми літаємо при температурі повітря +50 градусів, при повному навантаженні. Таких вертольотів у світі немає, крім наших. Тому всі їдуть до нас. Є міжурядові угоди, коли два президенти домовляються, і відомчі. Так от, одні вибрали французькі вертольоти, а Туреччина вибрала нас. Ми розвиватимемо співпрацю – це дуже цікава і багата країна. Цей контракт – лише початок.

– “Мотор Січ” залишиться акціонерною компанією?

– Звичайно. Підприємство було, є і буде акціонерним. З китайцями якось вирішать, домовляться в уряді. Все одно домовляться. Держава має управляти підприємством, але акціонерним. Усі розмови про націоналізацію або передачу в управління Оборонпрому… У них 300 підприємств – нехай хоч на одному наведуть лад, щоб я поїхав повчився. Я кажу: “Ви мені покажіть, де краще, може, я влаштуюся там старшим майстром і буду працювати, щоб зрозуміти, що ви краще за мене знаєте”. Поки ніхто не може показати, де краще. Всі сюди їдуть. Акціонерна компанія – це живий організм, де хтось керує Радою директорів, Наглядовою радою. Так от, завдання уряду – цю “архітектуру” формувати і впроваджувати, але за законом.

На нашому досвіді мають вчитися усі. Ми вдало розвиваємося, людей не скорочуємо, вчасно платимо зарплати, податки, утримуємо об’єкти інфраструктури, спортивні команди. Чому інші олігархи не утримують спортивні команди? Чому не будують спортзали? Дитячі школи? Чому? У них психологія інша. Вся промисловість в Україні – офшорна. Власники усіх підприємств мешкають за кордоном, а я тримаю свої гроші в українському банку, плачу податки, у нас немає в офшорах нічого.

Так, нам важко, “наїжджають”, є нерозуміння, але ми працюватимемо разом із нашим народом і будуватимемо Україну.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка