У двох няньок: як українське авіабудування стало заручником законодавчої колізії
І до чого може призвести нескоординованість повноважень Мінстратегпрому й «Укроборонпрому»
ЛЮБОВ БУКРЄЄВА, авіаконструктор, ексзаступник гендиректора Київського авіаційного заводу «Авіант»
MIND, 15 квітня 2021 р.
Задля наведення ладу в системі держуправління оборонно-промисловим комплексом (ОПК) наприкінці липня минулого року було створене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпром). Ця довгоочікувана авіабудівниками подія дала надію на відновлення високих позицій українського авіапрому – адже управління галуззю держконцерном «Укроборонпром» виявилося вкрай нерезультативним, відбулася фактична зупинка серійного виробництва авіатехніки.
Проте законодавство щодо управління об’єктами держвласності в ОПК і на сьогодні не приведене у відповідність з Конституцією України та законами «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про управління об’єктами державної власності, «Про національну безпеку України». Це унеможливлює ефективність керування оборонним комплексом. У чому це проявляється та чим загрожує галузі, спеціально для Mind розповіла Любов Букрєєва авіаконструктор, ексзаступник генерального директора Київського авіаційного заводу «Авіант».
Як проявляється дуалізм в управлінні ОПК?
2011 року був прийнятий Закон України «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», названий у народі «скандальний закон Саламатіна». Відповідно до цього документа, суб’єкту господарювання ДК «Укроборонпром» відводиться вельми оригінальна позиція: він буцімто підпорядкований безпосередньо Кабінету Міністрів, водночас його керівника призначає та звільняє Президент України.
Тобто всупереч базовому законодавству, за яким сполучною ланкою між КМУ і суб’єктом господарювання має стояти відповідний центральний орган виконавчої влади, управління підприємствами надважливих для національної безпеки галузей віддане саме такому суб’єкту, що… до того ж не несе відповідальності за зобов’язання його учасників.
З цієї причини ОПК має натепер два центри управління – Мінстратегпром і «Укроборонпром», повноваження яких законодавчо не скоординовані, а їхні взаємовідносини залежать лишень від особистісного взаєморозуміння очільників. Якщо такий дуалізм не буде усунутий, а концерн не стане підпорядкованим міністерству, Кабмін й надалі не зможе здійснювати дієвий контроль над підприємствами ОПК. До того ж відповідальність керівництва концерну за результати господарської діяльності й використання майна залишиться незабезпеченою.
Чи були спроби розв’язати проблему?
Мінстратегпром декілька разів пропонував прем’єр-міністру перевести підприємства авіапромисловості до своєї сфери управління з тим, щоб негайно приступити до організації авіаційно-космічного холдингу. Проте це питання навіть не виносилося на розгляд Кабінету Міністрів.
Чим викликана така нерішучість, невідомо. Очевидний лише інтерес «Укроборонпрому» – якомога довше зберегти управління галуззю за собою, адже йому тільки ДП «Антонов» цьогоріч має сплатити біля 70 млн грн внесків.
Водночас, коли міністерство намагалося перепідпорядкувати авіабудування, синхронно проводячи роботи із стратегічного планування, узгодження державних замовлень на авіатехніку та відпрацювання шляхів погашення накопиченої підприємствами заборгованості, Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки ВРУ активно просував підготовлений «Укроборонпромом» законопроєкт №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Цей документ аж ніяк не розв’язує проблему двовладдя в ОПК. Навпаки, він спрямований на реформування концерну та його учасників через механізм, який за висновком Головного науково-експертного управління ВРУ «може створити передумови для зростання непрозорості у фінансовій та виробничій діяльності реформованих суб’єктів господарювання, що може призвести до втрати належного контролю держави за їх діяльністю з відповідними негативними наслідками для обороноздатності України». У тому ж висновку щодо сплати внесків до концерну зазначено: «Незрозумілою є правова підстава для виплати подібних внесків».
Чи врятує оборонну галузь тотальна приватизація?
Лейтмотивом запропонованого реформування ОПК є перетворення концерну та держпідприємств з метою їхньої приватизації поза межами Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».
Чи є приватизація оборонки панацеєю? Про те, що це питання далеко не однозначне, зокрема, свідчить досвід приватизації авіапромисловості Польщі. Її приватизовані авіабудівні заводи та підприємства-постачальники комплектуючих виробів сьогодні здебільшого належать світовим концернам, які проводять промислову політику, природно, у власних інтересах. Виробництво польської авіатехніки витіснили.
Якщо раніше Польща була виробником кінцевої авіапродукції, то нині випускає лише її компоненти. Через те, що нова продукція виготовляється на основі документації та технологій, що належать глобальним концернам, конструкторські та технологічні бюро й дослідницькі підрозділи стали не потрібні, інтелектуальний потенціал розпорошився. Польща втратила авіапром, здатний задовольнити потреби її Збройних сил і національної економіки.
Тож Україна має врахувати всі ризики й досвід сусідів, усунути зяючі дірки в управлінні галуззю, зрозуміти, що збереження Україною статусу авіаційної держави першочергово вимагає не корпоративної реформи, а дієвої системи стратегічного планування розвитку промисловості.
Доки не будуть приведені у відповідність до Конституції та законів України положення Закону «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» й Статуту ДК «Укроборонпром», повноцінно Мінстратегпром не запрацює. Отже, чекати становлення «на крило» авіапрому, як і всього ОПК, не доводиться – у двох няньок дитя без ока.
Підписуйтесь на нас в Telegram: тут найцікавіші аерокосмічні новини!