Віце-прем’єр Уруський: «Повітряний старт» може стати для України національною ідеєю

Актуальні статті та інтерв'ю

Інтерв’ю віце-прем’єр-міністра — міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського агентству «Інтерфакс-Україна»

Дмитро Кошевой, Анна Родічкіна

— Вас призначили віцепрем’єром – міністром з питань стратегічних галузей промисловості. Які галузі ви вважаєте стратегічними в Україні на цьому етапі?

— Тут я би розділив на два моменти. Перше — ми грунтовно підійшли до формування назви міністерства. Ідею створити новий центральний орган виконавчої влади ініціювали багато експертів протягом багатьох років. Проводилося багато “круглих столів”. Лейтмотивом була необхідність створити ЦОВВ (центральний орган виконавчої влади — ІФ), який провадив би державну політику у сфері оборонно-промислового комплексу. Зрештою, були рішення РНБО. Проте коли аналізувати досвід розвинених країн, до яких ми прагнемо, на різних континентах, і в Європі, і в Азії, і в Північній Америці — у жодній немає органу в системі уряду зі словами в назві “оборонна промисловість”. Ми зрозуміли, що це викликатиме додаткові питання. 

По-друге, оборонна промисловість в державному контексті займає суттєвий відсоток, але в усій промисловості — це не дуже великий, хоч і важливий, сектор. Тоді було прийнято рішення дати досить гнучку назву. Тому що стратегічні галузі промисловості будуть визначатися спільно  президентом, Верховною Радою та прем’єром. Держава сьогодні вважатиме стратегічними одні галузі (зараз, наприклад, це оборонно-промисловий комплекс, згідно з діючим указом президента), завтра — інші — машинобудування чи металургія, або ж хімічна промисловість.

Можуть змінюватися завдання, під них можна підібрати відповідний штат людей з фокусом саме на цей стратегічний напрямок.

— Це має бути якийсь документ?

— Звичайно, це повинно бути формалізовано спільним документом. Він має бути вироблений урядом і запропонований Верховній Раді на затвердження. Були думки відновити в повному обсязі Міністерство промислової політики. Я вважаю це недоцільним. Ми не можемо рухати всеодночасно без винятку.З іншого боку, нове міністерство, яке буде утворюватися, буде “рідним домом” для всіх галузей. Уся промисловість України може розраховувати на нього. Це стосується і “легковиків”, і металургів, і “хіміків” — всіх. Просто галузі, визначені як стратегічні, отримають пріоритетність у державній підтримці та  фінансуванні.

— На базі чого це міністерство буде створюватися?

— Часу на розкачування нема. Ми плануємо зразу розпочати роботу. Досвід створення нових структур у мене є. Я створював дві структури — Національне космічне агентство я створював з нуля, потім — Державну комісію з питань оборонно-промислового комплексу України. Усе починалося з одного кабінету в Кабміні, де формувався штаб і звідси вже розростався державний орган. Зараз я бачу два паралельних напрямки нашої діяльності, де будуть задіяні різні людські ресурси: розробка нормативних документів та вирішення організаційних і нагальних питань.

 Кінцевого варіанту проєкта постанови про утворення нового міністерства я ще не бачив, але його підготували. Там по бюджету планується перерозподіл коштів за рахунок коштів Мінекономіки, в якому є два підрозділи, що опікуються ОПК і промисловістю. Нам до кінця цього року вистачить для запуску без внесення змін до бюджету. Все одно повноцінно міністерство за цей час створити не зможемо.

— А команда? Хто з вами заходить?

— Депутати мене протягом всього тижня допитують: хто ваша команда, назвіть прізвища. Я можу сказати тільки те, що команда є. В ній — висококваліфіковані фахівці. Жодних випадкових людей. Прізвища просто не хотів би називати — всі вони мають пройти спецперевірку. Неетично, якщо хтось з них не пройде

— Але частково це будуть люди з Мінекономіки, які цими напрямками опікувалися до останнього часу?

Це питання ще. Критерій підбору кадрів – професійність. Хтось із апарату Мінекономіки, можливо, потрапить,  якщо вони відповідатимуть цьому критерію.

— Є окремі структури — Державне космічне агентство, «Укроборонпром». Це опора для вас? Чи в зв’язку з цим реформуванням і на них чекають зміни?

— До сфери управління нового міністерства перейдуть і Державне космічне агентство, і Державна служба експортного контролю, і Державний концерн “Укроборонпром”.

Що стосується Держекспортконтролю, то там відпрацьована система і вона поки не є пріоритетною для реформи.

Державне космічне агентство я бачу таким, що його слід повернути до тих підвалин, з якого воно починалося. Це має бути орган на рівні будь-якого нормального європейського космічного агентства, в якого немає у підпорядкуванні підприємств. Яке займається господарською діяльністю. Все це буде підлягати реформуванню. В космічному агентстві залишиться Національний центр випробувань космічних засобів. Можливо, підприємство “Укркосмос”. В цілому–це має бути цивілізоване космічне агентство, яке врешті має стати членом європейського космічного товариства. Ми про це постійно говоримо, але ніяк не можемо знайти коштів, щоб стати повноцінним його членом.

Що стосується «Укроборонпрому», він підлягає повній трансформації. В нинішньому вигляді він не може існувати. Я знаю, що є напрацювання всередині. Я розгляну це уважно. Мабуть, будуть питання.

Я працював там в 2014 році  і маю напрацювання, як перетворювати концерн. Ми бачимо його як управляючу компанію. Державна холдингова компанія – управляюча компанія, та холдинги за напрямками — бронетанкова техніка, високоточне озброєння, радіолокаційні системи, боєприпасна галузь та суднобудування. Ракетно-космічна, до речі, також може піти туди. Можливо.

— Авіа?

— І авіаційний, звичайно, холдинг – «Антонов». Вони («Укроборонпром» – ІФ) запропонували систему кластерів.

— Шість кластерів — майже те саме, що ви назвали.

— Наповнення інше. Підходи до наповнення цих кластерів будуть різнитися. Не можна виходити виключно з економічних показників. Є підприємства, які не мають економічних показників достатніх, але без них ми ніяк не можемо обійтися.

— У вас є досвід роботи в державному секторі і недержавному. Як ви бачите співпрацю між ними? Можливо, державно-приватне партнерство або інші шляхи залучення приватних інвестицій?

— Для міністерства як ЦОВВ немає різниці:  державне підприємство чи приватне — вони всі для нас однакові. Всі мають працювати на спільну мету — щоб у нас, врешті, з’явився ОПК, створений у руслі державної стратегії.  На сьогодні ми досі маємо тільки тещо виникло і вижило з часів Радянського Союзу.  Плюс — ми маємо хаотично утворені підприємства приватного сектору,де ініціативні та розумні люди заповнили порожні ніші. Держава має мати чітке бачення. В трансформованому стані холдингова компанія “Укробронпром” буде управляти оцими акціями корпоратизованих підприємств. Зрештою, можливо, і обмінюватиме акції приватних підприємств… Вони ж можуть входити в ці холдинги… Ми повинні це вибудувати, аби мати  реальне обличчя українського ОПК.

— І щоб не повторилася історія з “Мотор-Січчю”, коли тепер вимушені розгрібати завали, тому,  що вчасно не опікувався цим питанням?

— Так.

— Металургія — це теж ваша відповідальність?

— Уся промисловість може вважати наше міністерство своїм рідним домом. Будуть у металургів якісь проблеми, що потребуватимуть розгляду уряду…

— То це — через вас?

— Звичайно, через нас і звертатися до нас

— Під час призначення, роботи з депутатами ви обговорювали якісь додаткові інструменти підтримки промисловості? Їх там доволі багато — портфельні гарантії, державні гарантії, Експортно-кредитне агентство…

— Будемо вивчати, які є наробки пройшли перше читання. Є напрацювання у наших партнерів — ми будемо з ними плідно співпрацювати. Я кажу і про Спілку підприємців і промисловців, Федерацію роботодавців, всі асоціації різних напрямків нашої промисловості та  наші профспілки -. центральна та галузеві. Вони будуть прийматися до уваги. Попереду багато роботи.

— Внутрішній ринок чи експорт — що ви вважатимете пріоритетом роботи?

— Ми плавно рухаємося. Якщо проаналізувати ситуацію по експорту-імпорту в 90-ті, я кажу зараз про ОПК, то наш внутрішній ринок був не більше 5%. Потім у нас закінчилися надлишки озброєння і військової техніки і ми почали повертатися до свого ОПК. Трохи змінилася ця картинка — до 20-25%. Я був би щасливий, якби ми запустили серйозний внутрішній ринок. От я вивчав досвід Туреччини. У 70-80-ті ніхто не знав про існування турецького ОПК.

Алеколи п’ять років тому я відвідав чотири турецькі компанії з ОПК, мені стало соромно. Нам є чому вчитися — всі підприємства,  сучасні приміщення і  технології. Ніхто не розташовує їх в центріНу і в підсумку: ми закуповуємо турецьке озброєння.  Так от, в структурі замовлень цих компанії 65-75% — це внутрішній замовник, Міністерство оборони Туреччини.

Тільки одна авіаційна компанія перейшла на кооперацію з Airbus. У них закінчився в 2016 році контракт з американською компанією. Туди заводили замовлення на 200 млн. Закінчилися замовлення, бо стало зрозумілим, що країна не може їх забезпечувати. Тому там 25/75 на користь експорту. А решта — це все внутрішні замовлення.

— Тобто ви сподіваєтеся, що з часом і Україна буде власні вертольоти купувати, а не французські?

— Я сподіваюся, що і Міноборони, і інші силовики перейдуть цей рубікон в 50% замовлень.

— Доля “Антонова” — одна з проблем, якою вам доведеться займатися.

— Так, це теж, я би назвав, задача для вирішення. В 2005 році ми розпочали реформу. Ваш покірний слуга був серед ініціаторів цієї реформи. Дуже непросто все відбувалося, був серйозний спротив. Не було розуміння і в самій компанії «Антонов».  Хоча світовий досвід показує, що тільки інтеграція дозволяє конкурувати на цьому дуже непростому ринку. В кінцевому рахунку залишилися тільки два основні гравці — Boeing і Airbus. І Bombardier, і Embraer — уже вони обмінялися акціями У нас було переконання: ну ми ж “Антонов”, у нас тисячі літаків по світу, що нам тут? Мені уже тоді було зрозуміло, що всі наші основні чотири підприємства повинні трансформуватися в інтегровану структуру. Запитайте в Boeing : “Хто ваш генеральний конструктор? Хто у вас директор серійного заводу?”. Є єдина компанія, в ній — департамент з розробки, департамент з серійного виробництва, окремі департамент по експлуатації, маркетингу і так далі. Це — єдиний механізм. Так, вони розкидані по світу, але все — під маркою однієї компанії. Так само і Airbus.

У такому непростому спілкуванні-сперечанні  доходило до того, що мені генеральний конструктор не хотів і  руки подати.   Але ми все-таки прийняли, хоч і компромісне рішення, але в правильному напрямку — Державна корпорація “Антонов”.

Коли я пішов, прийшла інша влада і трансформувала ДК «Антонов» в концерн “Авіація України”. Загнали туди всі підприємства, в тому числі підприємства з двигунобудування, що  просто, не  можуть  бути разом. Двигуни і літаки — це в принципі різні речі. Конструктор літака завжди має право вибору, який двигун поставити. А коли в тебе корпоративні права, ясно, що ти обмежений і не можеш створювати конкурентну продукцію.

Ми обома руками будемо за нашу “Мотор Січ”. Але вони теж мають розуміти, що мають конкурентоздатну продукцію пропонувати. Ми не можемо створювати український літак, який потім нікому не потрібен, і потім змушувати когось на внутрішньому ринку його купувати.

Я думаю, ми все одно повернемося до інтегрованої структури. Зараз вже є ДП “Антонов”  хоча б. Але і Харків (Харківське державне авіаційне виробниче підприємство — ІФ) , і 410-й (завод цивільної авіації в Києві – ІФ) я бачу в цій структурі.

— І все це має бути в кооперації зі світовими холдингами?

— Так. А далі — однозначно на корпоратизацію треба йти. Послухати колектив, послухати розумних людей, які багато віддали авіапромисловості. Вони кажуть — ну ми не проти, але давайте випишемо особливості корпоратизації. Це все треба врахувати і йти на корпоратизацію, що б той же Boeing і Airbus придбав би акції чи ми змогли би співпрацюавати в різних проєктах)

 Та тільки пропонувати конкурентоспроможні проекти — АН 178 чи АН 188, Ан 148, 158.. Ан 74 –задача  повернути, хоча нема ще реального замовника, який би ми змогли запропонувати ринку. І маркетингу.

— АН-70 ви пропустили. Чи ми вже програли час по ньому європейцям?

— Болюче питання для мене. Я був учасником цього процесу і можу просто мемуари писати, як це все відбувалося. Він на сьогодні абсолютно нереальний, бо це спільно українсько-російський проєкт. Потім “Антонов” заявив про АН-77 як продовження “сімдесятки” без російських комплектуючих, тобто на імпортозаміщенні. Але вперлися в певні компоненти, які не можемо замінити ніяк. І це тупиковий шлях.

Зараз проект Ан-178 — це максимально, що можна з “сімдесятки” взяти. Але там зовсім інша конструкція, інші двигуни.

— Великі міжнародні проєкти. Колись пакистанський проєкт витягнув нашу танкову галузь. Були сподівання на бразильский проєкт для космосу, але, на жаль, він не злетів — в прямому і переносному сенсі. Так само і супутниковий проект з Канадою. У вас є на прикметі великі міжнародні проекти з участю України? Які стратегічні партнери могли б допомогти в розвитку ОПК України?

— Щоб говорити про серйозні великі проєкти, треба створити тут нормальні умови. Щоб вони тут спокійно могли заходити, щоб цікавитися.. Поки ми будемо людей запрошувати, а самі дивитися- «що ж мені в кишеню покладуть та що я з цього матиму», ми ніколи нічого не досягнемо. А про нас уже легенди цілі ходять: ми приносимо вам гроші, а ви кажете: «Дайте хабар, щоб ми їх взяли». Ніколи так інвестиції незайдутьА ми самі можемо пропонувати великі проєкти і в авіаційній, і в космічній галузі. А всі шукають національну ідею.

Я давно кажу: «Ну що шукати, давайте зробимо «Повітряний старт» — от і буде наша національна ідея». Космодрому у нас не буде ніколи з об’єктивних причин, але є літаки, які можуть бути носіями. Це наше надбання — авіапром і ракетно-технічна галузь. Ми це могли зробити ще в 90-х. У першій космічній програмі був проект “Світязь”, який передбачав старт “Зеніта” з “Мрії”. При чому там очікувалося що перша ступінь “Зеніта” буде повертаєма. І. Маск це зробив тільки декілька років тому.

Але ми — бідна держава, який космос?

— Про суднобудування. Беремо не нові американські кораблі, хоча раніше суднобудування вважалося однією з найпотужніших галузей промисловості в Україні.

— В суднобудуванні за ці 30 років ми фактично зруйнували свій потенціал. Пішли шляхом моментальної приватизації, не замислюючись, які заводи продаємо. Залишився у держави в суднобудуванні тільки КБ і один завод, що ледве жевріє. А які були монстри? Те, що втратили в Криму – це об’єктивний фактор. Але є приватні підприємства.

— Зможемо перейти від виробництва катерів до чогось більшого?

— Так, є прекрасний проєкт «Корвет», це також може бути локомотив. Держава має це стимулювати. Такі проекти потягнуть всю промисловість — металургію, хімію.

— Як ви познайомилися з прем’єром?

— Я з ним познайомився після зустрічі з президентом, коли у минулий понеділок була співбесіда.

— Ваші перші кроки?

— Зараз, в першу чергу, маємо прийняти постанову про створення міністерства. Далі — розробити положення, а потім уже перепідпорядкувати міністерства. Я також є прихильником того, щоб був  створений урядовий комітет з питань оборони і оборонно-промислової політики.