Аэрокосмическое общество Украины
Аэрокосмический портал Украины
"Информационно-аналитический центр "Спейс-Информ"
 
В начало     Новости      Аналитика      Право      Магазин      Справочник      О нас
 
  Главные темы
   
 
К 25-летию Государственного космического агентства Украины: В.П. Горбулин - 1-й Генеральный директор НКАУ

Україна — потужна держава, яка, за своїм економічним потенціалом, входила до першої десятки європейських країн і в 1990 р. виробляла 5% усього світового валового продукту. Близько третини промислового, наукового і кадрового потенціалу СРСР, зайнятого в ракетно-космічній галузі, припадало на Україну. Тисячі космічних і бойових ракет найсучасніших ракетних комплексів, що служили основою ракетно-ядерного щита СРСР, вийшли з воріт українського "Південмашу". Системи керування космічних носіїв "Союз", "Протон", "Циклон", "Зеніт" створювали українські фахівці. Понад 400 космічних апаратів було створено українськими конструкторами, інженерами, ученими і запущено в космос.

На підприємствах, пов'язаних із виробництвом космічної техніки, працювало понад 150 тис. осіб, більшість яких мала вищу освіту.

Втрата такого потенціалу, його "розбазарювання" було б злочином не тільки перед власною молодою країною, а й перед усією світовою спільнотою.

Ряд учених, конструкторів, керівників наукових організацій і промислових підприємств ракетно-космічного комплексу, розуміючи негативні наслідки дезінтеграції величезної країни, передбачали зовсім не райдужні перспективи для науки загалом, багатьох наукових шкіл і високотехнологічних виробництв. Невизначеною була доля й перспектива спільних проектів та кооперації підприємств.

У перші місяці незалежності України було проведено кілька робочих нарад, консультацій, зустрічей на різних рівнях, на яких обговорювалися питання подальшої долі стратегічних підприємств і найважливіших напрямів у науці. Тривав пошук шляхів збереження позицій, що їх займала ракетно-космічна техніка до розпаду СРСР.

Це було непросто...

Підписана в Мінську 30 грудня 1991 р. угода "Про спільну діяльність з дослідження і використання космічного простору" в рамках СНД не стала об'єднавчим документом для продовження дослідження космічного простору, а, власне кажучи, розділила напрацьований потенціал. Почався процес перегляду космічних програм та планів, призупинення фінансування низки наукових, військових і прикладних космічних проектів.

Припинялися роботи з радянських програм оборонної і космічної тематики, зокрема з міжнародної програми "Інтеркосмос", що призвело до розпаду кооперації розробників і виробників ракетно-космічних засобів, згортання функціональної та випробувальної бази.

Невизначеність, нерішучість і відсутність чіткого напрямку розвитку гальмували реформування економіки країни в той непростий період. Ці чинники могли позначитися й на долі такої чутливої сфери як космонавтика.

Гостро постали питання формування національної доктрини для ракетно-космічної галузі, створення власної структури управління нею, перегляду спеціалізації, коопераційних зв'язків та системи фінансування українських підприємств.

Для збереження і розвитку наявного на території України науково-технічного потенціалу виникла ідея створити, за прикладом провідних космічних держав, керівну структуру — космічне агентство. Ініціаторами створення такої структури виступили президент НАН України Б.Патон, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України Я.Яцків, начальник управління оборонних програм Кабінету міністрів України В.Горбулін, президент Федерації космонавтики України А.Завалишин (у недавньому минулому — заступник начальника космодрому Байконур). Згодом до них приєдналися й промисловці — генеральний директор ПО "Південмаш" Л.Кучма, генеральний конструктор КБ "Південне" С.Конюхов, генеральний директор НВО "Хартрон" Я.Айзенберг. Ці люди передбачали в недалекому майбутньому прихід "дикого" капіталізму, руйнування стійких зв'язків із партнерами, банкрутство багатьох підприємств і їх "прихватизацію". Інакше кажучи, почався етап первинного нагромадження капіталу часто нецивілізованими, бандитськими методами.

Із глибин раніше єдиного соціального суспільства спливли "невдахи" радянської епохи з замашками гангстерів — нахабні й агресивні, схожі на тих, що діяли в 30-х рр. минулого століття у США.

Передбачаючи такі зміни в суспільстві, структурі економіки, управлінні державою, керівники елітних підприємств, організацій та установ вирішили, що необхідно відгородити від цих людей та зберегти високотехнологічні й наукомісткі галузі, які визначатимуть вигляд країни у ХХІ ст.

Виробивши спільну позицію щодо створення космічного агентства, ініціативна група на чолі з В.Горбуліним взялася за складне завдання — переконати уряд і президента України в необхідності існування такої структури. В урядові кабінети прийшли нові люди. Розпочалася важка робота з переконування чиновників різних рангів у необхідності прийняття відповідального й конче потрібного для країни рішення. Володимир Горбулін на цьому етапі зіграв надзвичайно важливу роль організатора й координатора цієї роботи, брав особисту участь у переговорах з керівниками міністерств та відомств. Він діяв за повної підтримки Президента НАН України Б.Патона, багатьох видатних учених, головних конструкторів та директорів підприємств ракетно-космічного комплексу.

Важливу роль на цьому етапі відіграв голова комісії космічних досліджень АН України академік Ярослав Яцків. Через цю авторитетну комісію, що працювала при АН України з 1968 р., тоді був єдиний офіційний вихід на державні управлінські структури.

Я.Яцків і В. Горбулін ініціювали нараду в президента НАН України Б.Патона, на якій було розглянуто питання про створення космічного агентства, а згодом (30 січня 1992 р.) — і зустріч президента України Л.Кравчука з представниками Академії наук України, де з доповіддю виступив Я.Яцків. У результаті відповідним органам було доручено підготувати документи, необхідні для створення агентства.

29 лютого 1992 р. Л.Кравчук підписав указ про створення Національного космічного агентства України зі статусом центрального органу виконавчої влади.

На перший план виходило кадрове питання — призначення керівника агентства. Від цієї людини залежала доля підприємств, галузі, космічного майбутнього країни. Важливо було не допустити помилок у визначенні стратегічних цілей та у тактичних діях для їх досягнення.

Практично всі учасники підготовки цього документа схилялися до думки, що очолити нову структуру має виходець із галузі — енергійний, із неабиякими організаторськими здібностями, а також навичками політичної й дипломатичної етики. Невдовзі всі дійшли висновку, що таким керівником міг би стати Володимир Горбулін, який має ці риси, а ще — багатий життєвий досвід, набутий під час роботи в КБ "Південне", оборонному відділі ЦК Компартії України, Кабінеті міністрів України.

Справді, в умовах реформування країни треба було багато знати, вміти й передбачати. Цю кандидатуру підтримав президент України Л.Кравчук, і постановою Кабінету міністрів №119 від 9 березня 1992 р. Генеральним директором Національного космічного агентства України було призначено В.Горбуліна.

Вже наступного дня на Володимира Павловича, який розпочав виконання своїх обов'язків генерального директора НКАУ, посипалися першочергові питання: звідки взяти фінансування, де розмістити агентство, яку структуру агентства запропонувати, який штатний розпис потрібен, де взяти кадри для роботи в агентстві.

Як у калейдоскопі, миготіли обличчя людей, із якими доводилося зустрічатися, обговорювати проблеми нової урядової структури, переконувати й відстоювати свої погляди в багатьох кабінетах. Непомітно летіли дні, з раннього ранку до пізнього вечора насичені вирішенням цих питань, погодженням документів, переговорами.

Підготовлено Положення про НКАУ, розробляється структура й визначається чисельність працівників агентства, ведеться пошук кадрів, проходять співбесіди з десятками претендентів на роботу в новій перспективній організації.

Коли готувався Указ президента про створення агентства, В.Горбулін зібрав 67 погоджувальних віз у різних інстанціях, але при вирішенні вище перелічених питань нове коло погоджень виявилося значно ширшим та складнішим.

Були дні, коли В.Горбулін повертався з "високих кабінетів" чорніший чорної хмари, знервований і засмиканий. Це траплялося тоді, коли йому не вдавалось переконати того або іншого чиновника прийняти необхідне рішення або хоча б завізувати документ. Труднощі й невдачі, нерозуміння окремих чиновників не зупиняли його. Новий день починався з нових зусиль і нових походів кабінетами.

Загострилися питання виконання українськими вченими і промисловістю завдань, включених у Міждержавну програму космічних досліджень. З цього приводу підняли тривогу вчені. Відчувалося, що порушуються коопераційні зв'язки, а їх потрібно в цих складних умовах принаймні зберегти в інтересах як України, так і Російської Федерації.

4 травня 1992 р. для аналізу стану й виконання робіт цієї програми створюється експертна група НКАУ та Комісії космічних досліджень АН України. До її складу ввійшли 12 представників Академії наук і єдиний працівник НКАУ — його генеральний директор В.Горбулін. Доводилося, так би мовити, працювати на розрив. Нарешті, 18 травня, підписано постанову КМУ про чисельність і штатний розпис агентства. Для вирішення архіважливих стратегічних завдань країни затверджено чисельність агентства — 39 осіб і виділено одну (!) кімнату в приміщенні КМУ — №522. В іншому В.Горбуліну надавали... повну свободу творчості, ініціативи і прояву ентузіазму.

Відомо, що вирішити проблему, якщо думатимеш так само, як ті, хто її створив, неможливо. Тому Володимир Павлович шукав нестандартні способи вирішення проблем і подолання бюрократичних перепон.

Він запропонував відразу кілька нестандартних рішень. Наприклад, було досягнуто домовленості з керівником Державного комітету з науки і техніки України С.Рябченком про фінансову підтримку. Завдяки цьому вдалося нормалізувати фінансування частини заходів із реалізації Міждержавної програми космічних досліджень, а також почати зараховувати на роботу перших співробітників НКАУ.

У тому, що така структура в Україні утворювалася з нуля, були свої плюси, оскільки за нею не тягнувся багаж попереднього досвіду, помилок і невдач, не було практики бюрократизму. Нова структура будувалася на міцному фундаменті досягнень у космічній сфері України з початку космічної ери, а її керівник, стоячи на твердих позиціях державника, володіючи нестандартним мисленням, аналітичним складом розуму, мав самостійний погляд на формування цієї структури, добір кадрів та визначення стратегії розвитку космічної галузі України. Це згодом неодноразово відзначали багато вітчизняних та закордонних спеціалістів і експертів.

Закладена В.Горбуліним практика злагодженої співпраці вчених, цивільних та військових фахівців зберігалася в НКАУ впродовж багатьох років. Тут плідно працювали доктори й кандидати наук, колишні керівники підприємств та організацій, генерали і космонавти.

Наступний крок, ініційований В.Горбуліним, — визначення стратегії і тактики подальшої діяльності. Агентство, на його думку, мало розробляти концептуальні основи державної політики у сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях та в інтересах безпеки держави. З цією метою агентство має організовувати космічну діяльність в Україні й під юрисдикцією України — за кордоном. Для цього необхідно розробляти плани заходів на близьку й середньострокову перспективу. Дійшли висновку, що слід складати космічні програми, розраховані на п'ятиріччя, які б затверджували Уряд або Верховна Рада країни.

Вже у вересні-жовтні 1992 р. розпочалася підготовка першої космічної програми. Було створено тимчасовий творчий колектив, до складу якого ввійшло близько 30 експертів із Академії наук, Космічного агентства, Міністерства оборони та підприємств промисловості.

16 жовтня 1992 р. у приміщенні Головної астрономічної обсерваторії НАН України відбулося засідання групи експертів, яка розглянула концепцію і матеріали, що надійшли в НКАУ та Комісію космічних досліджень НАН України. Експерти дійшли висновку, що космічна програма має складатися з трьох розділів:

1) Національні космічні проекти;

2) Міждержавні космічні проекти (у рамках СНД);

3) міжнародна діяльність (із країнами далекого зарубіжжя).

Розглянули понад 600 пропозицій та проектів. Із них 225 — національних, 343 — міждержавних і тільки 4 — міжнародних.

Експерти зробили висновок про слабкий розвиток внутрішнього ринку, недостатню кількість користувачів космічної інформації, малу номенклатуру космічних сервісів.

Глибокий аналіз стану Міждержавної програми і пропонованих за нею проектів доводив, що коопераційні зв'язки з Російською Федерацією на довгі роки будуть взаємовигідними і їх слід підтримувати.

Остання цифра (4 пропозиції для міжнародної співпраці) відображала певною мірою спадщину закритості галузі в минулому й свідчила про необхідність активізації роботи на міжнародному ринку в майбутньому.

Володимир Павлович вивчав кожен проект, виділяв першочергові, зустрічався з виконавцями, уточнював обсяги фінансування, консультувався з представниками кооперації.

Тривожила відсутність вітчизняних замовників, що свідчило про неготовність внутрішнього ринку і керівників різних відомств працювати з космічною технікою та технологіями. Стояло складне завдання — піднімати цю "цілину".

Головною метою програми були:

- аналіз можливостей підприємств і організацій у реалізації накреслених заходів;

- збереження промислового кадрового й інтелектуального потенціалу;

- вивчення можливостей розширення внутрішнього ринку;

- вихід на зовнішній ринок.

Через 6 місяців проект першої космічної програми запропонували уряду і 25 травня 1993 р. її було затверджено постановою Кабінету міністрів України.

До першої програми входили перспективні проекти, які б забезпечили Україні лідируючі позиції в космічній сфері. У їх числі:

- створення національної системи ДЗЗ (дистанційного зондування Землі) "Січ" із запуском першого супутника "Січ-1" під юрисдикцією України;

- створення вітчизняного телекомунікаційного супутника "Либідь" для забезпечення роботи супутникового телебачення і зв'язку;

- збереження кооперації з РФ;

- підготовка міжнародних угод та інші космічні проекти.

Однак бюрократизм, недалекоглядність і недомисел окремих чиновників тоді стали гальмом нестандартних інноваційних ідей і не дозволили швидко реалізувати ці проекти. Було втрачено стартові можливості України, час і динаміку розвитку галузі. Наприклад, до реалізації проекту "Либідь" вдалося повернутися тільки через 15 років!

Багато країн, що з'явилися після дезінтеграції Радянського Союзу, зіштовхнувшись із ринковою економікою, її законами та правилами, не відразу зрозуміли, що в цій економіці їм відведена роль усього лише ринків споживання, а сама ринкова економіка містить підводні рифи у вигляді періодичних криз, захоплення ринків, несумлінної конкуренції, банкрутства, безробіття.

У ті роки ми стали свідками «реформування», аж до знищення, деяких галузей (електроніки, приладобудування, легкої промисловості). Захопившись модною фішкою — приватизацією, — ідеологи економічної перебудови держави довели до банкрутства, розорили сотні успішних підприємств, знизили частку держави в економіці за 20 років до 15%, значно випередивши за цим показником провідні капіталістичні країни (США, Німеччину, Францію).

Насаджується культ споживання, мода на все імпортне: автомобілі, телевізори, побутову техніку, меблі та інші речі. Таким чином, ми підтримували економіку інших країн, а самі ставали дедалі слабшими.

Але ці висновки прийдуть, на жаль, пізніше, з часом.

Попри ці тенденції середини 1990-х, Космічне агентство, дотримуючись виробленої В.Горбуліним стратегії розвитку, збирало у сферу свого управління стратегічні підприємства та організації, пов'язані з розробкою і виробництвом космічної техніки, забезпечувало їх підтримку, а також створювало нові підприємства для розв'язання конкретних спеціалізованих завдань (ДП "Укркосмос", ДП "Дніпрокосмос", Національний центр аерокосмічної освіти молоді, Інститут космічних досліджень, Міжнародний центр космічного права та інші).

Така позиція Володимира Павловича та його сподвижників не завжди знаходила підтримку або схвалення в середовищі чиновників інших міністерств і відомств. Це проявлялося у складнощах, з якими вирішувалися питання фінансування космічних програм та обсягів цього фінансування (менше 0,03% бюджету), проходження законопроектів, узгодження різних документів у високих інстанціях.

Однак рішучість, цілеспрямованість, наполегливість та вміння переконати у своїй правоті опонентів допомагали Володимиру Павловичу і НКАУ долати ці штучні, а часто — і надумані перешкоди.

Рішучим і важливим кроком у боротьбі за галузь стала підготовлена й прийнята 30 червня 1993 р. Постанова Верховної Ради України "Про невідкладні завдання збереження і розвитку ракетно-космічного потенціалу України". Завдяки цьому документові було забезпечено підтримку підприємств і організацій, що займаються космічною діяльністю. Керівники цих підприємств дедалі частіше почали звертатися в космічне агентство, бо тут оперативно вирішувалися питання, пов'язані з ліцензуванням, фінансуванням, експортним контролем та іншими проблемами їхньої щоденної діяльності.

Керівництво агентства чітко ставило завдання, які необхідно було вирішити на тому чи іншому етапі. Розмова велася зрозумілою професійною мовою.

У 1994—1995 рр. уважно вивчаються можливості переведення низки підприємств у сферу управління НКАУ.

Виходячи зі складнощів завдань першої Національної космічної програми, Уряд іде назустріч обґрунтованим проханням В.Горбуліна і збільшує чисельність співробітників космічного агентства майже вдвічі — до 75 осіб. Завдяки цьому вибудовується сучасна, ефективна структура управління, залучаються до роботи висококваліфіковані фахівці, менеджери, керівники.

Всупереч усім складнощам перших років роботи, було сформовано ракетно-космічну галузь, до якої, згодом, увійшли 38 підприємств, організацій та установ (1998 р.).

Але це буде пізніше, а далекого 1993-го В.Горбулін, розуміючи обмеженість внутрішнього ринку для потужних підприємств, які виробляють ракетно-космічну техніку, почав шукати виходи на світовий ринок космічних послуг.

Він був ініціатором запрошення в Україну керівників космічних агентств провідних країн світу (NASA, DASA, CNES, Роскосмос), представників відомих ракетно-космічних фірм Boeing, Martin Marietta, Aerojet, Lockheed, Alenia Spario, Fiat Avio, AGARD, Spot image, делегацій із Польщі, Угорщини, Індії, Китаю, Японії, Канади, США, країн Євросоюзу.

Найбільш плідними були робочі зустрічі в НКАУ з керівником Роскосмосу Юрієм Коптєвим, керівником NASA Даніелем Голдіном, главою Космічного агентства Казахстану Тенгатом Аубакіровим.

Під час зустрічей керівників агентств формувався спільний погляд на більшість проблем у космічній діяльності: фінансування, старіння кадрів, комерціалізація, проривні технології та проекти майбутнього ХХІ ст., розглядалися нестандартні підходи до їх вирішення.

Уперше, як керівник НКАУ, В.Горбулін очолює делегацію України на засіданні Науково-технічного комітету з космосу в ООН, де з високої трибуни виступає з доповіддю про космічну діяльність України.

Наша країна відкривалася для широкої світової спільноти як держава, що володіє унікальними космічними технологіями. І багато країн справді вперше відкрили для себе потужну космічну державу в центрі Європи.

Володимир Павлович завжди розумів силу засобів масової інформації, їхній вплив на формування громадської думки. У нього були добрі шанобливі стосунки з журналістами. Він, як один із авторів публікацій у "Литературной газете", розумів, що і як слід робити для створення позитивного іміджу нової для країни структури, як відкривати раніше закриті сторінки історії космонавтики.

Резонансною подією, яку організував В.Горбулін, була поїздка групи журналістів і народних депутатів на космодром Байконур. Під час цієї поїздки учасники ознайомилися з історією космодрому, зразками ракетно-космічної техніки, пусковим комплексом, із якого стартують ракети-носії українського виробництва, а також були присутні при пусках РН "Зеніт" і МБР РС-20 (SS-18).

Ця поїздка, яскраві й позитивні матеріали у ЗМІ про побачене на космодромі сприяли формуванню на довгі роки позитивного іміджу галузі та її працівників у середовищі не тільки журналістів, народних депутатів, а й в суспільстві в цілому.

У період роботи В.Горбуліна в НКАУ закладалися основи проектів, реалізація яких стала можливою з роками.

Володимир Павлович уже 1993 р. думав про необхідність для молодої незалежної космічної України мати свого космонавта. Пророблялися два варіанти — політ або у складі російського екіпажа, або у складі американського.

Консультації з фахівцями цих країн, умови, висунуті керівництвом космічних агентств, схилили чашу терезів на користь американської програми польоту.

Готується низка документів про спільну космічну діяльність України і США, які було підписано під час візиту президента України Л.Кучми до США.

З цих питань підготували низку спільних заяв президентів Л.Кучми та Б.Клінтона. В одній із них — "Про майбутнє співробітництво в аерокосмічній галузі між Україною та Сполученими Штатами Америки", опублікованій 13 травня 1994 р., вперше оголошено про можливості для українського спеціаліста з корисного навантаження взяти участь в одній із місій "Шатла". Було дано доручення Національному космічному агентству України і Національному аерокосмічному агентству США підготувати спільні пропозиції з цього питання до 31 березня 1995 р.

А через три з половиною роки такий політ став реальністю. У місії STS-87 (із 19 листопада по 5 грудня 1997 р.) з широкою програмою наукових експериментів, підготовлених українськими вченими, брав участь громадянин України Леонід Каденюк.

Ця подія стала ще однією яскравою сторінкою в історії космічної України, до написання якої безпосередній стосунок мав В.Горбулін.

Розуміючи, що успішний початок справи є більш ніж половина всього задуманого, Володимир Павлович прагнув у перші роки дати старт багатьом космічним проектам, встановити договірні стосунки з провідними космічними державами, міжнародними організаціями, включити Україну в міжнародні режими та об'єднання, які визначають міжнародну політику майбутнього.

У цей період укладаються стратегічні угоди з РФ і США. Підписуються договори про співробітництво з Казахстаном, Індією, Польщею. Усього за період з 1992-го по вересень 1994-го було підготовлено й підписано 14 надзвичайно важливих міжнародних угод. Україна заявила про бажання увійти до складу країн режиму з контролю над ракетними технологіями (РКРТ).

Таким чином, було започатковано формування міжнародної нормативно-правової бази космічної діяльності України.

Згодом з'являться проекти з Європейським космічним агентством ("Вега"), США ("Морський старт", "Антарес"), Російською Федерацією ("Дніпро", "Наземний старт", "Радіоастрон"), Бразилією ("Алькантара—Циклон-4").

Володимир Павлович дуже добре знав, які завдання вирішували спеціалісти галузі у сфері оборони та створення сучасних зразків військової техніки. Залишившись без замовлень, ці спеціалісти опинилися на межі виживання. Було підготовлено і в жовтні 1992 р. підписано урядами України, Канади, США та Швеції договір про заснування Українського науково-технологічного центру для мирної конверсії наукового потенціалу спеціалістів, які займалися раніше розробкою зброї масового знищення. Плідні стосунки склалися у працівників агентства з виконавчим директором цього Центру від Канади Остапом Гавалешко.

У цих діях В.Горбуліна яскраво проявилися його інтелект, уміння прораховувати для успішного майбутнього сьогоднішні кроки та рішення, його талант передбачати розвиток подій у найближчій і далекій перспективі.

Навіть песимісти і скептики змушені були визнати, що за цей період сталося "справжнє диво". Всього за два роки відбулося об'єднання виробничих, наукових та експлуатаційних космічних фрагментів у єдине ціле — космічну галузь України. Але законодавчо це оформлять лише 1998 р.

З початку 1994 р. В.Горбуліна часто залучали для консультацій у передвиборний штаб майбутнього президента країни Л.Кучми. У серпні 1994-го він переходить на роботу в адміністрацію президента України. Його призначають секретарем Ради національної безпеки і оборони. Цю структуру потрібно було теж створювати з нуля...

На нього чекала вкрай складна й відповідальна робота.

В.Горбулін ішов з космічного агентства на нову відповідальну ділянку державної служби, залишивши після себе колектив однодумців, відданих спільній справі, сформулювавши ідеологію цієї організації на багато років, заклавши фундаментальні основи подальшого розвитку цієї динамічної структури у надзвичайно важливому стратегічному секторі високих технологій — ракетно-космічній сфері.

Минулі роки і досягнення ракетно-космічної галузі повністю підтвердили правильність зроблених у перші роки незалежності країни політичних та організаційних кроків, генератором і реалізатором яких був Володимир Павлович.

Ефективність і конкурентоспроможність нової для країни галузі на світовому ринку забезпечили Україні місце в елітному "клубі" космічних держав.

Завдання, яке ставив Володимира Павлович Горбулін у далекому 1992-му, було виконане. А для космічного агентства України він назавжди залишиться Першим Генеральним.


У кріслі Генерального директора НКАУ


Перше інтерв'ю Генерального директора НКАУ В.П. Горбуліна


Льотчик-космонавт С.Є. Савицька в гостях у НКАУ


Під час зустрічі Президентів США і України Білла Клінтона і Леоніда Кучми, 1994 р.


Творці ракетно-ядерного щита біля грізної «Сатани», 2004 р.


Вітання В.П. Горбуліна з ювілеєм, січень 2009 р.


Прес-конференція, присвячена 100-річчю М.К. Янгеля, жовтень 2011 р.


Під час зустрічі доньки Сергія Павловича Корольова Наталії Сергіївни з Президентом НАН України Борисом Євгеновичем Патоном, 18 січня 2017 р.

Володимир Павлович приймає вітання з днем народження від Державного космічного агентства України, 18 січня 2017 р.


Україна — потужна держава, яка, за своїм економічним потенціалом, входила до першої десятки європейських країн і в 1990 р. виробляла 5% усього світового валового продукту. Близько третини промислового, наукового і кадрового потенціалу СРСР, зайнятого в ракетно-космічній галузі, припадало на Україну. Тисячі космічних і бойових ракет найсучасніших ракетних комплексів, що служили основою ракетно-ядерного щита СРСР, вийшли з воріт українського "Південмашу". Системи керування космічних носіїв "Союз", "Протон", "Циклон", "Зеніт" створювали українські фахівці. Понад 400 космічних апаратів було створено українськими конструкторами, інженерами, ученими і запущено в космос.

На підприємствах, пов'язаних із виробництвом космічної техніки, працювало понад 150 тис. осіб, більшість яких мала вищу освіту.

Втрата такого потенціалу, його "розбазарювання" було б злочином не тільки перед власною молодою країною, а й перед усією світовою спільнотою.

Ряд учених, конструкторів, керівників наукових організацій і промислових підприємств ракетно-космічного комплексу, розуміючи негативні наслідки дезінтеграції величезної країни, передбачали зовсім не райдужні перспективи для науки загалом, багатьох наукових шкіл і високотехнологічних виробництв. Невизначеною була доля й перспектива спільних проектів та кооперації підприємств.

У перші місяці незалежності України було проведено кілька робочих нарад, консультацій, зустрічей на різних рівнях, на яких обговорювалися питання подальшої долі стратегічних підприємств і найважливіших напрямів у науці. Тривав пошук шляхів збереження позицій, що їх займала ракетно-космічна техніка до розпаду СРСР.

Це було непросто...

Підписана в Мінську 30 грудня 1991 р. угода "Про спільну діяльність з дослідження і використання космічного простору" в рамках СНД не стала об'єднавчим документом для продовження дослідження космічного простору, а, власне кажучи, розділила напрацьований потенціал. Почався процес перегляду космічних програм та планів, призупинення фінансування низки наукових, військових і прикладних космічних проектів.

Припинялися роботи з радянських програм оборонної і космічної тематики, зокрема з міжнародної програми "Інтеркосмос", що призвело до розпаду кооперації розробників і виробників ракетно-космічних засобів, згортання функціональної та випробувальної бази.

Невизначеність, нерішучість і відсутність чіткого напрямку розвитку гальмували реформування економіки країни в той непростий період. Ці чинники могли позначитися й на долі такої чутливої сфери як космонавтика.

Гостро постали питання формування національної доктрини для ракетно-космічної галузі, створення власної структури управління нею, перегляду спеціалізації, коопераційних зв'язків та системи фінансування українських підприємств.

Для збереження і розвитку наявного на території України науково-технічного потенціалу виникла ідея створити, за прикладом провідних космічних держав, керівну структуру — космічне агентство. Ініціаторами створення такої структури виступили президент НАН України Б.Патон, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України Я.Яцків, начальник управління оборонних програм Кабінету міністрів України В.Горбулін, президент Федерації космонавтики України А.Завалишин (у недавньому минулому — заступник начальника космодрому Байконур). Згодом до них приєдналися й промисловці — генеральний директор ПО "Південмаш" Л.Кучма, генеральний конструктор КБ "Південне" С.Конюхов, генеральний директор НВО "Хартрон" Я.Айзенберг. Ці люди передбачали в недалекому майбутньому прихід "дикого" капіталізму, руйнування стійких зв'язків із партнерами, банкрутство багатьох підприємств і їх "прихватизацію". Інакше кажучи, почався етап первинного нагромадження капіталу часто нецивілізованими, бандитськими методами.

Із глибин раніше єдиного соціального суспільства спливли "невдахи" радянської епохи з замашками гангстерів — нахабні й агресивні, схожі на тих, що діяли в 30-х рр. минулого століття у США.

Передбачаючи такі зміни в суспільстві, структурі економіки, управлінні державою, керівники елітних підприємств, організацій та установ вирішили, що необхідно відгородити від цих людей та зберегти високотехнологічні й наукомісткі галузі, які визначатимуть вигляд країни у ХХІ ст.

Виробивши спільну позицію щодо створення космічного агентства, ініціативна група на чолі з В.Горбуліним взялася за складне завдання — переконати уряд і президента України в необхідності існування такої структури. В урядові кабінети прийшли нові люди. Розпочалася важка робота з переконування чиновників різних рангів у необхідності прийняття відповідального й конче потрібного для країни рішення. Володимир Горбулін на цьому етапі зіграв надзвичайно важливу роль організатора й координатора цієї роботи, брав особисту участь у переговорах з керівниками міністерств та відомств. Він діяв за повної підтримки Президента НАН України Б.Патона, багатьох видатних учених, головних конструкторів та директорів підприємств ракетно-космічного комплексу.

Важливу роль на цьому етапі відіграв голова комісії космічних досліджень АН України академік Ярослав Яцків. Через цю авторитетну комісію, що працювала при АН України з 1968 р., тоді був єдиний офіційний вихід на державні управлінські структури.

Я.Яцків і В. Горбулін ініціювали нараду в президента НАН України Б.Патона, на якій було розглянуто питання про створення космічного агентства, а згодом (30 січня 1992 р.) — і зустріч президента України Л.Кравчука з представниками Академії наук України, де з доповіддю виступив Я.Яцків. У результаті відповідним органам було доручено підготувати документи, необхідні для створення агентства.

29 лютого 1992 р. Л.Кравчук підписав указ про створення Національного космічного агентства України зі статусом центрального органу виконавчої влади.

На перший план виходило кадрове питання — призначення керівника агентства. Від цієї людини залежала доля підприємств, галузі, космічного майбутнього країни. Важливо було не допустити помилок у визначенні стратегічних цілей та у тактичних діях для їх досягнення.

Практично всі учасники підготовки цього документа схилялися до думки, що очолити нову структуру має виходець із галузі — енергійний, із неабиякими організаторськими здібностями, а також навичками політичної й дипломатичної етики. Невдовзі всі дійшли висновку, що таким керівником міг би стати Володимир Горбулін, який має ці риси, а ще — багатий життєвий досвід, набутий під час роботи в КБ "Південне", оборонному відділі ЦК Компартії України, Кабінеті міністрів України.

Справді, в умовах реформування країни треба було багато знати, вміти й передбачати. Цю кандидатуру підтримав президент України Л.Кравчук, і постановою Кабінету міністрів №119 від 9 березня 1992 р. Генеральним директором Національного космічного агентства України було призначено В.Горбуліна.

Вже наступного дня на Володимира Павловича, який розпочав виконання своїх обов'язків генерального директора НКАУ, посипалися першочергові питання: звідки взяти фінансування, де розмістити агентство, яку структуру агентства запропонувати, який штатний розпис потрібен, де взяти кадри для роботи в агентстві.

Як у калейдоскопі, миготіли обличчя людей, із якими доводилося зустрічатися, обговорювати проблеми нової урядової структури, переконувати й відстоювати свої погляди в багатьох кабінетах. Непомітно летіли дні, з раннього ранку до пізнього вечора насичені вирішенням цих питань, погодженням документів, переговорами.

Підготовлено Положення про НКАУ, розробляється структура й визначається чисельність працівників агентства, ведеться пошук кадрів, проходять співбесіди з десятками претендентів на роботу в новій перспективній організації.

Коли готувався Указ президента про створення агентства, В.Горбулін зібрав 67 погоджувальних віз у різних інстанціях, але при вирішенні вище перелічених питань нове коло погоджень виявилося значно ширшим та складнішим.

Були дні, коли В.Горбулін повертався з "високих кабінетів" чорніший чорної хмари, знервований і засмиканий. Це траплялося тоді, коли йому не вдавалось переконати того або іншого чиновника прийняти необхідне рішення або хоча б завізувати документ. Труднощі й невдачі, нерозуміння окремих чиновників не зупиняли його. Новий день починався з нових зусиль і нових походів кабінетами.

Загострилися питання виконання українськими вченими і промисловістю завдань, включених у Міждержавну програму космічних досліджень. З цього приводу підняли тривогу вчені. Відчувалося, що порушуються коопераційні зв'язки, а їх потрібно в цих складних умовах принаймні зберегти в інтересах як України, так і Російської Федерації.

4 травня 1992 р. для аналізу стану й виконання робіт цієї програми створюється експертна група НКАУ та Комісії космічних досліджень АН України. До її складу ввійшли 12 представників Академії наук і єдиний працівник НКАУ — його генеральний директор В.Горбулін. Доводилося, так би мовити, працювати на розрив. Нарешті, 18 травня, підписано постанову КМУ про чисельність і штатний розпис агентства. Для вирішення архіважливих стратегічних завдань країни затверджено чисельність агентства — 39 осіб і виділено одну (!) кімнату в приміщенні КМУ — №522. В іншому В.Горбуліну надавали... повну свободу творчості, ініціативи і прояву ентузіазму.

Відомо, що вирішити проблему, якщо думатимеш так само, як ті, хто її створив, неможливо. Тому Володимир Павлович шукав нестандартні способи вирішення проблем і подолання бюрократичних перепон.

Він запропонував відразу кілька нестандартних рішень. Наприклад, було досягнуто домовленості з керівником Державного комітету з науки і техніки України С.Рябченком про фінансову підтримку. Завдяки цьому вдалося нормалізувати фінансування частини заходів із реалізації Міждержавної програми космічних досліджень, а також почати зараховувати на роботу перших співробітників НКАУ.

У тому, що така структура в Україні утворювалася з нуля, були свої плюси, оскільки за нею не тягнувся багаж попереднього досвіду, помилок і невдач, не було практики бюрократизму. Нова структура будувалася на міцному фундаменті досягнень у космічній сфері України з початку космічної ери, а її керівник, стоячи на твердих позиціях державника, володіючи нестандартним мисленням, аналітичним складом розуму, мав самостійний погляд на формування цієї структури, добір кадрів та визначення стратегії розвитку космічної галузі України. Це згодом неодноразово відзначали багато вітчизняних та закордонних спеціалістів і експертів.

Закладена В.Горбуліним практика злагодженої співпраці вчених, цивільних та військових фахівців зберігалася в НКАУ впродовж багатьох років. Тут плідно працювали доктори й кандидати наук, колишні керівники підприємств та організацій, генерали і космонавти.

Наступний крок, ініційований В.Горбуліним, — визначення стратегії і тактики подальшої діяльності. Агентство, на його думку, мало розробляти концептуальні основи державної політики у сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях та в інтересах безпеки держави. З цією метою агентство має організовувати космічну діяльність в Україні й під юрисдикцією України — за кордоном. Для цього необхідно розробляти плани заходів на близьку й середньострокову перспективу. Дійшли висновку, що слід складати космічні програми, розраховані на п'ятиріччя, які б затверджували Уряд або Верховна Рада країни.

Вже у вересні-жовтні 1992 р. розпочалася підготовка першої космічної програми. Було створено тимчасовий творчий колектив, до складу якого ввійшло близько 30 експертів із Академії наук, Космічного агентства, Міністерства оборони та підприємств промисловості.

16 жовтня 1992 р. у приміщенні Головної астрономічної обсерваторії НАН України відбулося засідання групи експертів, яка розглянула концепцію і матеріали, що надійшли в НКАУ та Комісію космічних досліджень НАН України. Експерти дійшли висновку, що космічна програма має складатися з трьох розділів:

1) Національні космічні проекти;

2) Міждержавні космічні проекти (у рамках СНД);

3) міжнародна діяльність (із країнами далекого зарубіжжя).

Розглянули понад 600 пропозицій та проектів. Із них 225 — національних, 343 — міждержавних і тільки 4 — міжнародних.

Експерти зробили висновок про слабкий розвиток внутрішнього ринку, недостатню кількість користувачів космічної інформації, малу номенклатуру космічних сервісів.

Глибокий аналіз стану Міждержавної програми і пропонованих за нею проектів доводив, що коопераційні зв'язки з Російською Федерацією на довгі роки будуть взаємовигідними і їх слід підтримувати.

Остання цифра (4 пропозиції для міжнародної співпраці) відображала певною мірою спадщину закритості галузі в минулому й свідчила про необхідність активізації роботи на міжнародному ринку в майбутньому.

Володимир Павлович вивчав кожен проект, виділяв першочергові, зустрічався з виконавцями, уточнював обсяги фінансування, консультувався з представниками кооперації.

Тривожила відсутність вітчизняних замовників, що свідчило про неготовність внутрішнього ринку і керівників різних відомств працювати з космічною технікою та технологіями. Стояло складне завдання — піднімати цю "цілину".

Головною метою програми були:

- аналіз можливостей підприємств і організацій у реалізації накреслених заходів;

- збереження промислового кадрового й інтелектуального потенціалу;

- вивчення можливостей розширення внутрішнього ринку;

- вихід на зовнішній ринок.

Через 6 місяців проект першої космічної програми запропонували уряду і 25 травня 1993 р. її було затверджено постановою Кабінету міністрів України.

До першої програми входили перспективні проекти, які б забезпечили Україні лідируючі позиції в космічній сфері. У їх числі:

- створення національної системи ДЗЗ (дистанційного зондування Землі) "Січ" із запуском першого супутника "Січ-1" під юрисдикцією України;

- створення вітчизняного телекомунікаційного супутника "Либідь" для забезпечення роботи супутникового телебачення і зв'язку;

- збереження кооперації з РФ;

- підготовка міжнародних угод та інші космічні проекти.

Однак бюрократизм, недалекоглядність і недомисел окремих чиновників тоді стали гальмом нестандартних інноваційних ідей і не дозволили швидко реалізувати ці проекти. Було втрачено стартові можливості України, час і динаміку розвитку галузі. Наприклад, до реалізації проекту "Либідь" вдалося повернутися тільки через 15 років!

Багато країн, що з'явилися після дезінтеграції Радянського Союзу, зіштовхнувшись із ринковою економікою, її законами та правилами, не відразу зрозуміли, що в цій економіці їм відведена роль усього лише ринків споживання, а сама ринкова економіка містить підводні рифи у вигляді періодичних криз, захоплення ринків, несумлінної конкуренції, банкрутства, безробіття.

У ті роки ми стали свідками «реформування», аж до знищення, деяких галузей (електроніки, приладобудування, легкої промисловості). Захопившись модною фішкою — приватизацією, — ідеологи економічної перебудови держави довели до банкрутства, розорили сотні успішних підприємств, знизили частку держави в економіці за 20 років до 15%, значно випередивши за цим показником провідні капіталістичні країни (США, Німеччину, Францію).

Насаджується культ споживання, мода на все імпортне: автомобілі, телевізори, побутову техніку, меблі та інші речі. Таким чином, ми підтримували економіку інших країн, а самі ставали дедалі слабшими.

Але ці висновки прийдуть, на жаль, пізніше, з часом.

Попри ці тенденції середини 1990-х, Космічне агентство, дотримуючись виробленої В.Горбуліним стратегії розвитку, збирало у сферу свого управління стратегічні підприємства та організації, пов'язані з розробкою і виробництвом космічної техніки, забезпечувало їх підтримку, а також створювало нові підприємства для розв'язання конкретних спеціалізованих завдань (ДП "Укркосмос", ДП "Дніпрокосмос", Національний центр аерокосмічної освіти молоді, Інститут космічних досліджень, Міжнародний центр космічного права та інші).

Така позиція Володимира Павловича та його сподвижників не завжди знаходила підтримку або схвалення в середовищі чиновників інших міністерств і відомств. Це проявлялося у складнощах, з якими вирішувалися питання фінансування космічних програм та обсягів цього фінансування (менше 0,03% бюджету), проходження законопроектів, узгодження різних документів у високих інстанціях.

Однак рішучість, цілеспрямованість, наполегливість та вміння переконати у своїй правоті опонентів допомагали Володимиру Павловичу і НКАУ долати ці штучні, а часто — і надумані перешкоди.

Рішучим і важливим кроком у боротьбі за галузь стала підготовлена й прийнята 30 червня 1993 р. Постанова Верховної Ради України "Про невідкладні завдання збереження і розвитку ракетно-космічного потенціалу України". Завдяки цьому документові було забезпечено підтримку підприємств і організацій, що займаються космічною діяльністю. Керівники цих підприємств дедалі частіше почали звертатися в космічне агентство, бо тут оперативно вирішувалися питання, пов'язані з ліцензуванням, фінансуванням, експортним контролем та іншими проблемами їхньої щоденної діяльності.

Керівництво агентства чітко ставило завдання, які необхідно було вирішити на тому чи іншому етапі. Розмова велася зрозумілою професійною мовою.

У 1994—1995 рр. уважно вивчаються можливості переведення низки підприємств у сферу управління НКАУ.

Виходячи зі складнощів завдань першої Національної космічної програми, Уряд іде назустріч обґрунтованим проханням В.Горбуліна і збільшує чисельність співробітників космічного агентства майже вдвічі — до 75 осіб. Завдяки цьому вибудовується сучасна, ефективна структура управління, залучаються до роботи висококваліфіковані фахівці, менеджери, керівники.

Всупереч усім складнощам перших років роботи, було сформовано ракетно-космічну галузь, до якої, згодом, увійшли 38 підприємств, організацій та установ (1998 р.).

Але це буде пізніше, а далекого 1993-го В.Горбулін, розуміючи обмеженість внутрішнього ринку для потужних підприємств, які виробляють ракетно-космічну техніку, почав шукати виходи на світовий ринок космічних послуг.

Він був ініціатором запрошення в Україну керівників космічних агентств провідних країн світу (NASA, DASA, CNES, Роскосмос), представників відомих ракетно-космічних фірм Boeing, Martin Marietta, Aerojet, Lockheed, Alenia Spario, Fiat Avio, AGARD, Spot image, делегацій із Польщі, Угорщини, Індії, Китаю, Японії, Канади, США, країн Євросоюзу.

Найбільш плідними були робочі зустрічі в НКАУ з керівником Роскосмосу Юрієм Коптєвим, керівником NASA Даніелем Голдіном, главою Космічного агентства Казахстану Тенгатом Аубакіровим.

Під час зустрічей керівників агентств формувався спільний погляд на більшість проблем у космічній діяльності: фінансування, старіння кадрів, комерціалізація, проривні технології та проекти майбутнього ХХІ ст., розглядалися нестандартні підходи до їх вирішення.

Уперше, як керівник НКАУ, В.Горбулін очолює делегацію України на засіданні Науково-технічного комітету з космосу в ООН, де з високої трибуни виступає з доповіддю про космічну діяльність України.

Наша країна відкривалася для широкої світової спільноти як держава, що володіє унікальними космічними технологіями. І багато країн справді вперше відкрили для себе потужну космічну державу в центрі Європи.

Володимир Павлович завжди розумів силу засобів масової інформації, їхній вплив на формування громадської думки. У нього були добрі шанобливі стосунки з журналістами. Він, як один із авторів публікацій у "Литературной газете", розумів, що і як слід робити для створення позитивного іміджу нової для країни структури, як відкривати раніше закриті сторінки історії космонавтики.

Резонансною подією, яку організував В.Горбулін, була поїздка групи журналістів і народних депутатів на космодром Байконур. Під час цієї поїздки учасники ознайомилися з історією космодрому, зразками ракетно-космічної техніки, пусковим комплексом, із якого стартують ракети-носії українського виробництва, а також були присутні при пусках РН "Зеніт" і МБР РС-20 (SS-18).

Ця поїздка, яскраві й позитивні матеріали у ЗМІ про побачене на космодромі сприяли формуванню на довгі роки позитивного іміджу галузі та її працівників у середовищі не тільки журналістів, народних депутатів, а й в суспільстві в цілому.

У період роботи В.Горбуліна в НКАУ закладалися основи проектів, реалізація яких стала можливою з роками.

Володимир Павлович уже 1993 р. думав про необхідність для молодої незалежної космічної України мати свого космонавта. Пророблялися два варіанти — політ або у складі російського екіпажа, або у складі американського.

Консультації з фахівцями цих країн, умови, висунуті керівництвом космічних агентств, схилили чашу терезів на користь американської програми польоту.

Готується низка документів про спільну космічну діяльність України і США, які було підписано під час візиту президента України Л.Кучми до США.

З цих питань підготували низку спільних заяв президентів Л.Кучми та Б.Клінтона. В одній із них — "Про майбутнє співробітництво в аерокосмічній галузі між Україною та Сполученими Штатами Америки", опублікованій 13 травня 1994 р., вперше оголошено про можливості для українського спеціаліста з корисного навантаження взяти участь в одній із місій "Шатла". Було дано доручення Національному космічному агентству України і Національному аерокосмічному агентству США підготувати спільні пропозиції з цього питання до 31 березня 1995 р.

А через три з половиною роки такий політ став реальністю. У місії STS-87 (із 19 листопада по 5 грудня 1997 р.) з широкою програмою наукових експериментів, підготовлених українськими вченими, брав участь громадянин України Леонід Каденюк.

Ця подія стала ще однією яскравою сторінкою в історії космічної України, до написання якої безпосередній стосунок мав В.Горбулін.

Розуміючи, що успішний початок справи є більш ніж половина всього задуманого, Володимир Павлович прагнув у перші роки дати старт багатьом космічним проектам, встановити договірні стосунки з провідними космічними державами, міжнародними організаціями, включити Україну в міжнародні режими та об'єднання, які визначають міжнародну політику майбутнього.

У цей період укладаються стратегічні угоди з РФ і США. Підписуються договори про співробітництво з Казахстаном, Індією, Польщею. Усього за період з 1992-го по вересень 1994-го було підготовлено й підписано 14 надзвичайно важливих міжнародних угод. Україна заявила про бажання увійти до складу країн режиму з контролю над ракетними технологіями (РКРТ).

Таким чином, було започатковано формування міжнародної нормативно-правової бази космічної діяльності України.

Згодом з'являться проекти з Європейським космічним агентством ("Вега"), США ("Морський старт", "Антарес"), Російською Федерацією ("Дніпро", "Наземний старт", "Радіоастрон"), Бразилією ("Алькантара—Циклон-4").

Володимир Павлович дуже добре знав, які завдання вирішували спеціалісти галузі у сфері оборони та створення сучасних зразків військової техніки. Залишившись без замовлень, ці спеціалісти опинилися на межі виживання. Було підготовлено і в жовтні 1992 р. підписано урядами України, Канади, США та Швеції договір про заснування Українського науково-технологічного центру для мирної конверсії наукового потенціалу спеціалістів, які займалися раніше розробкою зброї масового знищення. Плідні стосунки склалися у працівників агентства з виконавчим директором цього Центру від Канади Остапом Гавалешко.

У цих діях В.Горбуліна яскраво проявилися його інтелект, уміння прораховувати для успішного майбутнього сьогоднішні кроки та рішення, його талант передбачати розвиток подій у найближчій і далекій перспективі.

Навіть песимісти і скептики змушені були визнати, що за цей період сталося "справжнє диво". Всього за два роки відбулося об'єднання виробничих, наукових та експлуатаційних космічних фрагментів у єдине ціле — космічну галузь України. Але законодавчо це оформлять лише 1998 р.

З початку 1994 р. В.Горбуліна часто залучали для консультацій у передвиборний штаб майбутнього президента країни Л.Кучми. У серпні 1994-го він переходить на роботу в адміністрацію президента України. Його призначають секретарем Ради національної безпеки і оборони. Цю структуру потрібно було теж створювати з нуля...

На нього чекала вкрай складна й відповідальна робота.

В.Горбулін ішов з космічного агентства на нову відповідальну ділянку державної служби, залишивши після себе колектив однодумців, відданих спільній справі, сформулювавши ідеологію цієї організації на багато років, заклавши фундаментальні основи подальшого розвитку цієї динамічної структури у надзвичайно важливому стратегічному секторі високих технологій — ракетно-космічній сфері.

Минулі роки і досягнення ракетно-космічної галузі повністю підтвердили правильність зроблених у перші роки незалежності країни політичних та організаційних кроків, генератором і реалізатором яких був Володимир Павлович.

Ефективність і конкурентоспроможність нової для країни галузі на світовому ринку забезпечили Україні місце в елітному "клубі" космічних держав.

Завдання, яке ставив Володимира Павлович Горбулін у далекому 1992-му, було виконане. А для космічного агентства України він назавжди залишиться Першим Генеральним.


У кріслі Генерального директора НКАУ


Перше інтерв'ю Генерального директора НКАУ В.П. Горбуліна


Льотчик-космонавт С.Є. Савицька в гостях у НКАУ


Під час зустрічі Президентів США і України Білла Клінтона і Леоніда Кучми, 1994 р.


Творці ракетно-ядерного щита біля грізної «Сатани», 2004 р.


Вітання В.П. Горбуліна з ювілеєм, січень 2009 р.


Прес-конференція, присвячена 100-річчю М.К. Янгеля, жовтень 2011 р.


Під час зустрічі доньки Сергія Павловича Корольова Наталії Сергіївни з Президентом НАН України Борисом Євгеновичем Патоном, 18 січня 2017 р.

Володимир Павлович приймає вітання з днем народження від Державного космічного агентства України, 18 січня 2017 р.


Читайте також: О.О. Негода - 2-й Генеральний директор НКАУ



.

 
 
 
  Последние новости 18.08.2017: Ракета Atlas V стартовала с мыса Канаверал
17.08.2017: Запущенный с Байконура военный спутник выведен на целевую орбиту
16.08.2017: Грузовой корабль Dragon прибыл на МКС
16.08.2017: ГП «Антонов» возглавил Александр Кривоконь
16.08.2017: Президент ГП "Антонов" Александр Коцюба покидает свой пост





© Space-Inform,  Kiev, 2001  
 

При использовании материалов ссылка на "СПЕЙС-ИНФОРМ" обязательна