Історичний шлях від проєкту «Енергія-Буран» до космічного ракетного комплексу «Зеніт»

Сторінки історії

17 лютого 2021 року виповнюється 45 років від початку реалізації проєкту «Енергія-Буран». Цей проєкт став найвищим щаблем розвитку радянського ракетобудування, з нього ж почалася історія ракети-носія «Зеніт-2» та її триступеневої модифікації «Зеніт-3» – одних з надійніших та точних у світі.

Поштовхом для створення в СРСР багаторазової космічної системи були роботи, які розгорнулися у 70-х роках у США над проєктом «Спейс-Шаттл». Ця космічна система призначалася для запуску супутників та обслуговування їх на орбіті, а також для повернення супутників на Землю.

Тож, і в СРСР було розпочато активні роботи, які мали на меті випередити США. До радянської космічної системи передбачалося включити ракету-носій середнього класу «Зеніт», ракету-носій важкого класу «Енергія» та надважкого класу «Вулкан». Блок першого ступеню РН «Зеніт» мав бути уніфікованим для використання в якості прискорювача у складі перших ступенів обох «важковаговиків» – чотири на РН «Енергія» і вісім на РН «Вулкан».

Вже шістнадцятого березня того ж 1976 року було прийнято рішення щодо створення універсального космічного ракетного комплексу 11К77 («Зеніт»). Головним розробником було визначено КБ «Південне», очолюване на той час генеральним конструктором В.Ф. Уткіним, провідним конструктором по комплексу призначено В.Г. Команова, його помічником – Г.Г. Бєдняка. Двигунами опікувалася фірма генерального конструктора В.П. Глушка.

На той час історія РН «Зеніт» налічувала вже кілька років. Наприкінці 60-х в СРСР постало питання збільшення кількості пусків до 50-100 пусків на рік для створення постійно діючої космічної системи. Для цього потрібно було створити зовсім новий космічний ракетний комплекс середнього класу. Для розв’язання проблеми у грудні 1969 року Головне управління космічних засобів МО СРСР, яке було замовником ракет-носіїв та космічних апаратів, надало КБ «Південне» тактико-технічні вимоги на багатоцільовий космічний комплекс 11К77.

Вже у 1970 році конструкторським бюро було випущено матеріали нового аванпроєкту, в яких ракета-носій була представлена у моноблочному двоступеневому варіанті з орбітальним ступенем багаторазового запуску. Перший і другий ступень, це була зв’язка з двох бойових ракет 15А14, а третій ступень нової розробки. База бойової ракети 15А14 допомогла зменшити витрати та строки створення РН за рахунок максимального використання технології виробництва ракети 15А14 і без необхідності додаткового оснащення підприємства. Такий прийом був широко поширеним в ті роки – Юрій Гагарін, наприклад, полетів у космос на балістичній ракеті, в якій ядерну боєголовку було замінено капсулою з космонавтом.

У листопаді 1973 року стався значний поворот у створені комплексу 11К77, який наклав відбиток на подальше виробництво ракет-носіїв. Було поставлено вимогу створити ракету-носій на нетоксичних компонентах палива, також передбачити використання ракети-носія середнього класу в якості базової для створення ракет-носіїв легкого та важкого класів.

Радянська багаторазова космічна система «Енергія-Буран», зовні була схожа з американським «Спейс-Шаттл», проте мала суттєві відмінності і безперечні переваги, а саме розташування маршових ракетних двигунів не на орбітальному літаку, а на паливному відсіку другого ступеня, що дозволяло мати незалежну ракету-носій «Енергія» для запуску важких космічних апаратів вагою до 100 т.

Початок виробництва нової ракети-носія «Зеніт» обумовив значне переоснащення виробництва ПІВДЕНМАШу: використання технології автоматичної аргонодугової зварки, зміни стапелів складання-зварювання обичайок паливних баків під новий діаметр ракети 3,9 м, оснащення спеціальними станками для фрезерування вафельних обичайок, штампованої оснастки для формування днищ та інше.

Космічний ракетний комплекс «Зеніт» проектувався як повністю автоматична система, яка не потребує присутності обслуговуючого персоналу на стартовому майданчику.

Під час проведення вогневих випробувань виникли деякі конструкторські питання, одним з яких, була необхідність створення засобів утримання РН на пусковому столі. У майбутньому, наявність системи утримання буде суттєвою знахідкою для проекту «Морський старт», для забезпечення пусків при хитавиці пускової платформи у відкритому океані.

Починаючи з 1978 року на космодромі Байконур створювалися технічні та стартові комплекси для РН «Зеніт». Вже у липні 1982 року було розпочато автономні випробування наземного технологічного обладнання.

Перша ракета-носій була виготовлена та передана замовнику 29 грудня 1984 року. Далі, починаючи з 1985 по 1987 років, відбувалися льотні випробування.

Але випередити США з пуском багаторазової космічної системи не судилося, 12 квітня 1981 року відбувся перший пуск «Спейс-Шаттл». Втім, це не зупинило роботи над комплексом «Енергія-Буран».

П’ятнадцятого листопада 1988 відбувся пуск «Енергія-Буран» з космодрому Байконур. Це був перший і останній космічний політ. Увесь політ склав 205 хвилин, корабель здійснив 2 витка навколо Землі, після чого здійснив посадку. Політ відбувся без екіпажу, повністю у автоматичному режимі з використанням радянських бортових комп’ютерів. Цей пуск був внесений у книгу рекордів Гіннеса як перша у світі повністю автоматична посадка орбітального корабля.

На жаль, «Енергія-Буран» виявився занадто дорогим. Це і спричинило його призупинення, а потім і повне закриття. Натомість, історія ракет-носіїв «Зеніт-2» та «Зеніт-3» мала ще понад тридцятирічне подовження і славну історію.

Закладені понад сорок п’ять років тому конструкторські рішення, відпрацьовані технології, випереджаюча час система управління якістю виробництва, видатні експлуатаційні характеристики – все це стало запорукою визнання української ракети однією з найкращих космічних ракет в історії людства.

Дотепер РН «Зеніт» лишається останньою великою та успішною серійною розробкою від КБ «Південне». Наразі їх виробництво на ПІВДЕНМАШі припинено. Проте, підприємство зберігає можливість їх серійного виробництва – і на випадок його поновлення, і як базу для виробництва нових космічних ракет наступних поколінь.

Джерело: https://www.facebook.com/yuzhmash/