Віце-прем’єр Олег Уруський: Один з пріоритетів президента Зеленського це розвиток ракетно-космічної галузі

Актуальні статті та інтерв'ю

АВТОР: ОЛЕГ ЧЕРНИШ

Фото: Віталій Носач, РБК-Україна

Тривалий час в українському уряді не було чиновника високого рангу, що координував би всю оборонну промисловість держави. У середині літа з подачі президента Володимира Зеленського на посаду профільного віце-прем’єра призначили Олега Уруського. Він відповідає не лише за оборонно-промисловий комплекс, але й за космічне майбутнє України.

Щоправда, в останній місяць йому довелося зосередитись на іншій ролі. Він, як голова урядової комісії, розслідував причини жахливої катастрофи військового літака АН-26 біля Харькова, в якій загинули 26 курсантів і членів екіпажу. 

РБК-Україна записало з Уруським інтерв’ю як раз в той день, коли комісія підбивала підсумки роботи. Віце-прем’єр вперше повідомив, що причиною аварії літака стали помилки екіпажу АН-26 і проблеми при організації польотів. Ці висновки комісії 28 жовтня затвердив Кабінет міністрів. 

В інтерв’ю Уруський розповів, як керівництво держави буде вирішувати проблему з аварійним авіапарком Збройних сил, чи має плани щодо відновлення ядерного потенціалу і як Україна буде освоювати космос.

– Вже місяць минув від дня шокуючої катастрофи АН-26 біля Чугуєва в Харківській області. Ця катастрофа «підсвітила» більш глобальну проблему з авіапарком Збройних сил України. Бо військові літають на застарілих літаках, яким по 40-50 років…

– Безперечно, ця трагічна подія, на жаль, стала сумним уроком не лише для Збройних сил, а для нашої держави. Це сигнал, що робиться щось не те. Я вважаю, що ми фактично протягом 30 років накопичували системну похибку, яка в кінцевому рахунку призвела до такої трагедії.

Мова йде про недофінансування Збройних сил, нерозуміння з боку держави значення цієї інституції, бо це не «іграшка».

Також мова йде і про вимоги до підготовки фахівців для ЗСУ. Зараз це все вийшло назовні. Крім того, дуже важливе і оснащення ЗСУ відповідною технікою, бо ми за 30 років не закупили жодного літака для нашої армії.

Тільки зараз ми фактично вперше починаємо говорити, що необхідне замовлення Міноборони на нові українські літаки, в першу чергу, АН-178 і АН-74.

– Командування Повітряних сил каже, що до 2035 року планується закупити у західних країн винищувачі для української армії. Чи готова Україна фінансово потягнути такі плани чи, можливо, треба піти іншим шляхом і, наприклад, створити власну бойову авіацію?

– Це серйозне питання. Зрозуміло, що ми не можемо йти на програму розробки власних винищувачів, тому що Україна не має ні відповідної матеріально-технічної бази, ні фахівців. До того ж це буде дуже коштовна програма, якщо починати її з нуля. А тому, зрозуміло, в перспективі ми вимушені будемо закуповувати цю техніку.

Проте, ми маємо ще певний запас часу, щоб використовувати наявну в нас бойову авіаційну техніку шляхом модернізації. Є, до речі, такі пропозиції і від іноземних партнерів. Рішення щодо закупівлі бойової техніки іноземного виробництва має бути обговорено на серйозному рівні, такі концептуальні речі має розглянути уряд, а остаточне рішення приймати РНБО на чолі з президентом.

Замовник, в даному випадку Міноборони і Генштаб, повинен розуміти той рівень бойових дій, який буде за 10-15 років, і чи варто взагалі це робити. Можливо, вже зараз треба вкладатися в безпілотні літальні апарати, які будуть серйозною компонентою ведення бойових дій в майбутньому. Вони вже є такими, як показує практика.

Або ж нам, можливо, краще треба зосередити свою увагу на розробці сил стримування, а не вкладати серйозні гроші в іноземні бойові літальні апарати.

– А ви особисто за який варіант виступаєте: за безпілотники, ракетні сили стримування чи закупку американських винищувачів?

– Я вважаю, що ми повинні жити сьогоднішнім днем. Наша бойова авіація ще дозволяє вирішувати ті питання, які перед нами стоять на сьогоднішній день. А оскільки засоби стримування ми можемо робити власними силами, то я вважаю, що ми повинні саме це робити. І будемо робити. Водночас ми маємо поступово набувати сучасного озброєння, яке дозволить нам забезпечити суверенітет та територіальну цілісність нашої країни у війнах майбутнього.

– До речі, в опитуванні президента Зеленського було питання щодо Будапештського меморандуму. Попри дещо розмите формулювання самого питання, певні експерти вже почали говорити, що це певний натяк керівництва України на відновлення власного ядерного потенціалу. Як ви вважаєте, чи можливо це в теорії?

– Це абсолютно не відповідає дійсності. Я переконаний, що президент, ставлячи таке запитання, абсолютно не мав на увазі, що Україна робить якийсь натяк щодо свого ядерного озброєння. Тому що, по-перше, в нас на сьогоднішній день немає таких можливостей, та й немає в цьому абсолютно ніякої необхідності.

Ми маємо зобов’язання перед міжнародною спільнотою, яких безумовно дотримуватимемося. Я думаю, що ми можемо значно меншим фінансовим ресурсом забезпечити свою безпеку.

– Тобто ви вважаєте, що ми не маємо навіть починати розмови про власну ядерну зброю? Особливо враховуючи, що ми ведемо війну саме з ядерною державою – Росією.

– Я не вважаю за необхідне починати вести розмови про ядерну зброю для України.

– Добре, повернемося тоді до авіації. Нещодавно ви відвідували Туреччину, де були досягнуті певні домовленості щодо спільного виробництва безпілотників. Можете привідкрити подробиці щодо цього?

– Я був у складі делегації президента України до Туреччини. Під час візиту питання співробітництва в оборонно-промисловій сфері було одним з ключових. Як сказав Володимир Олександрович, саме воно є основою стратегічного партнерства між Україною і Туреччиною. Одним з питань є співробітництво в сфері виробництва безпілотних літальних апаратів.

Відомо, що ми постачаємо двигуни для турецьких БПЛА, і Туреччина дуже зацікавлена в цьому. Турки дивляться в бік створення спільного підприємства за цим напрямком співробітництва. А ми зі свого боку зацікавлені в тих безпілотниках, які виробляються на сьогоднішній день в Туреччині. Більше того, ми зацікавлені не лише закуповувати, а розмістити їх виробництво у себе в країні.

Турецька сторона з цим погоджується. В нас спільне підприємство вже було створене і юридично оформлене, але наповнення його не було. Наразі ми саме цим будемо займатися. Турецька сторона висловила своє бачення: вона готова інвестувати в будівництво виробничих потужностей на території України і відповідно просить певні преференції від уряду України, а саме надання земельної ділянки і податкових пільг.

Працювати на цьому підприємстві будуть наші фахівці. Ми в результаті отримуємо досить високий рівень локалізації виготовлення БПЛА, які наше Міноборони зможе закуповувати за більш низькими цінами.

– Вже відомі прогнозовані об’єми виробництва і закупок БПЛА для України?

– Я б не хотів говорити про конкретні цифри, бо ця інформація не є відкритою. Мова йде про десятки безпілотників.

 Зараз популярною стає думка, що країнам треба взагалі переходити виключно на безпілотну бойову авіацію.

– Я свого часу, ще на початку 2000-х років, коли розмовляв з генеральним конструктором бронетанкової техніки, казав, що треба завжди дивитись вперед, бо майбутнє за роботизованими системами бойових дій. І дійсно, пройшло 20 років, і вже багато в світі є розробок малої бронетанкової техніки, яка повністю автономна. Все йде до того, що в майбутньому буде воювати роботизована автономна техніка, зовсім без людей. В тому числі і в повітрі.

– Ви кажете, що вели такі розмови на початку 2000-х, але за ці роки Україна, на жаль, не сильно просунулася в цьому напрямку.

– Україна багато в чому відстала, на превеликий жаль. Ці 30 років ми рухаємось як сліпі кошенята. Не було взаємоузгодженості дій Уряду і Ради національної безпеки.

 А зараз вона з’явилась?

– Зараз в нас поки є повне взаєморозуміння між усіма гілками влади: Уряд – РНБО – Верховна рада. І безперечно на чолі всього цього процесу стоїть президент України.

– Тим не менше, в суспільстві часто виникає питання, чи бачить взагалі президент Зеленський важливість і перспективу в нарощенні Україною власного озброєння?

– Безперечно. Так, він працював у зовсім іншій сфері, але за цей рік став зовсім іншою людиною. З досвіду нашого фахового спілкування з президентом я бачу, що він абсолютно зацікавлений в тому, щоб у нас з’являлись нові зразки озброєння, причому в найбільш технологічних галузях.

Він повністю в курсі всієї ситуації, яка є і на підприємствах оборонної промисловості, і в Збройних силах. Останні військові навчання, які проводились за його участю, свідчать тільки про те, що президент цілком орієнтується в ситуації.

– Протягом цього року періодично в ЗМІ виринають заяви щодо недофінансування ключових наших воєнних розробок – проектів ракетних комплексів «Нептун» і «Вільха-М». Ви можете пояснити, чи відповідає ця інформація дійсності?

– Насправді я б не говорив, що є серйозне недофінансування. Навпаки, ці проекти визнані пріоритетними і, наскільки я знаю, на 2021 рік Міноборони вже має замовляти серійне виробництво ракетних комплексів «Нептун» і «Вільха-М». Тому я б не говорив про недофінансування, є повне розуміння Генштабу і оборонної промисловості, що саме ця техніка є одним з пріоритетів для ЗСУ.

– Нещодавно стало також відомо, що Україна і Великобританія досягли домовленості щодо спільного виробництва ракетних катерів для українського флоту. Коли може початися це виробництво і коли ми отримаємо перші кораблі?

– Все це буде залежати від оперативності і взаємодії нашого Міністерства оборони і відповідних структур Великобританії. Що стосується цих ракетних катерів, то ми повинні ретельно вивчити всі характеристики, а британська сторона повинна розробити механізм фінансування їх виготовлення.

Ми також повинні дослідити готовність наших підприємств до локалізації виробництва на нашій території. Я сподіваюсь, що інтенсивна робота почнеться з наступного року. В нас часу немає.

– Хочу запитати вас щодо космосу. Бо ж Україна досі залишається серед космічних держав. Можливо, ви зараз можете поділитися оптимістичними планами щодо космічної програми України?

– Космічне агентство зараз працює за багатьма напрямками. Запланована реформа ракетно-космічної галузі. Зараз поставлене завдання вийти на розробку Стратегії космічної діяльності і вийти на прийняття Загальнодержавної науково-технічної космічної програми.

Це варто зробити, бо ми живемо три роки фактично без жодної космічної програми, це взагалі нонсенс. На жаль, в проекті закону про Держбюджет-2021 закладено мінімальне фінансування на Космічне агентство і на розвиток космічної програми.

Але президент поставив завдання і заявив, що в нього один з пріоритетів це розвиток ракетно-космічної галузі, створення ракетного носія легкого класу. В нас вже є декілька варіантів, декілька проектів, але вони всі, ми розуміємо, будуть фінансуватись за рахунок інвесторів, бо в держави зараз коштів на це немає.

– Мова йде про приватних інвесторів?

– Так, але серед інвесторів можуть бути іноземні держави.

– А які строки визначив президент для створення цього носія?

– Він хоче, щоб за його каденції (до березня 2024 року, – ред.) це сталося.

– США вже планують першу місію на Марс і повторну – на Місяць. Україна хоч якимось чином може бути долучена до цих амбітних проектів?

– Звичайно, може. КБ «Південне» працює в напрямку «Місячної програми», і наскільки я знаю є досить цікаві напрацювання, наприклад по космічному буксиру. Але це також проекти, які потребують інвестицій. Тому займаємось пошуком інвесторів, пропонуємо, але конкуренція серйозна на цьому ринку. Хоча наші напрацювання досить цікаві.

Стосовно Марсу, в мене немає інформації щодо нашої участі, хоча ми й беремо участь у створенні американського носія, щоправда не в проекті компанії SpaceX Ілона Маска, а в інших. Але чому б і ні? Незабаром вийдемо на рівень корпоратизації КБ «Південне» і «Південмашу» і тоді може хтось захоче купити їхні акції. Тоді ми будемо інтегруватися в світові процеси, зокрема в такі масштабні як освоєння Марсу і Місяця.

– До речі, щодо Ілона Маска. Буквально пару років тому в Україні була дуже популярна ідея долучитися до його проекту Hyperloop. Зараз це питання остаточно зняте і не підіймається ні на яких рівнях?

– Воно знято. Я знаю, що попередній міністр інфраструктури був прихильником цього проекту. Я теж прихильник всього супернового, сучасного, прогресивного, але треба розуміти реалії нашого життя і те, наскільки Україна сьогодні спроможна реалізовувати такий дороговартісний проект.

Для нас це поки що не найближче майбутнє, на жаль. Я був би щасливий, щоб ми хоча б мали швидкісну залізницю як у Франції, де потяг їде 350 км/годину. Для цього нам треба близько 40 млрд доларів інвестицій, щоб побудувати нові колії під високошвидкісний транспорт.

– Цікаво почути вашу думку щодо перспектив створення гіперзвукової зброї. Це те, чим зараз дуже пишається президент країни-агресора Путін.

– Пишатися можна скільки завгодно, але пишатися зброєю треба тоді, коли вона вже відпрацьована і поставлена на озброєння. А вона поки знаходиться на етапі випробувань і не дуже вдалих, то ж я поки не бачу чим можна тут пишатись. Картинок можна багато малювати, але лише тільки тоді, коли зброя стане на озброєння, можна говорити, що ти чимось володієш.

Наше ж бачення, що ми поки не займаємось розробками гіперзвукової зброї. В нас є власна думка, як розвивати системи протидії ворогу і стримування його від активних дій. Я особисто думаю, що треба працювати в напрямку протиракетної оборони і розробки власної ракетної зброї.

– До речі, Україна не виробляє власні зенітно-ракетні комплекси, ми воюємо на тому, що залишилось від Радянського Союзу. Можливо, у наших оборонних підприємств є вже плани щодо створення ЗРК в Україні?

– Безперечно, є певні напрацювання. Дійсно, ми не маємо досвіду і не маємо практики розробки ЗРК, так історично склалося. Але я знаю, що вже є певні напрацювання в КБ «Південне» і є цікава пропозиція від КБ «Луч» щодо відповідної розробки спільно з турецькою компанією.

– На жаль, була і залишається актуальною проблема виготовлення в Україні патронів і снарядів для крупнокаліберної артилерії. Вона якось вирішується?

– Ми, на превеликий жаль, за ці шість років займалися тільки розмовами. Після того, як ми тимчасово втратили Луганський патронний завод, а виробництва боєприпасів так і не запустили, то багато точилося розмов, що треба будувати завод. Розглядалися різні цінові пропозиції, різні майданчики, різні компанії. А по факту «віз і нині там».

Я глибоко переконаний, що Україна повинна мати власну боєприпасну галузь, починаючи від патронів і закінчуючи крупнокаліберними боєприпасами. Тому що практика свідчить, що коли ти знаходишся в стані бойових дій, то є мало бажаючих продавати тобі озброєння. Сподіватися навіть на близьких партнерів не доводиться. Ми повинні себе забезпечувати цим самі.

Зараз йдуть перемовини з різними інвесторами. Ми плануємо, що буде створена холдингова компанія по спецхімії та боєприпасам, яка саме і буде опікуватися питанням створення цієї галузі.

– Щодо реформи «Укроборонпрому». Скільки компаній державного концерну буде виставлено на приватизацію?

– Якщо не рахувати підприємств, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, то, скоріше за все, близько 40% з наявних будуть передані Фонду держмайна для приватизації.

– Чи є теоретична загроза нацбезпеці від передачі державних підприємств ОПК в приватні руки?

– Загрози національній безпеці ніякої немає, тому що ці підприємства давно втратили свій стосунок до оборонної промисловості. Крім того, значна частина з них знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані.

Але це не означає, що тільки за цим критерієм ми будемо приймати рішення, кого передати на приватизацію, а кого – ні. Бо є, наприклад, таке підприємство як «Зірка» в Шостці, що знаходиться у дуже важкому економічному становищі, але ми розуміємо важливість його для майбутньої боєприпасної галузі України, і звичайно воно залишиться в обоймі підприємств оборонної промисловості.

– Наостанок хотів запитати власне про ваше Міністерство стратегічних галузей промисловості. Воно начебто вже три місяці як існує на папері, але досі не має ні штату, ні навіть виділеної будівлі під розміщення.

– Міністерство функціонує фактично з самого початку створення. Але треба розуміти, що для того щоб з нуля створити орган виконавчої влади, треба пройти певні етапи. Ці рішення приймає уряд і вони йдуть один за одним.

Були тривалі дискусії щодо положення про міністерство, воно було прийняте лише сьомого вересня, потім була затверджена гранична чисельність, далі бюджет. Також було прийнято рішення про виділення будівлі для розташування міністерства. Ми вже почали набір людей до себе на роботу в міністерство.