Річниця трагедії на Байконурі

62 роки тому, 24 жовтня 1960 року, на 41-му майданчику полігону Байконур при підготовці до першого випробувального пуску міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 (8К64), що стояла на стартовому столі і була оточена великою кількістю фахівців, стався несанкціонований запуск маршового двигуна другого ступеня.

Потужний вогненний струмінь миттєво зруйнував розташовані нижче баки окисника і пального першого ступеня, зайнялося 120 тонн компонентів палива, викликавши вибух і сильну пожежу.

Загинули 92 людини: одні згоріли безпосередньо на стартовому майданчику, інші померли пізніше в госпіталях. Серед загиблих – головком РВСП М.І. Нєдєлін, заступник Головного конструктора ОКБ-456 Г.Ф. Фірсов, Головний конструктор ОКБ-692 Б.М. Конопльов, заступник начальника полігону О.І. Носов, начальники 1-го і 2-го випробувальних управлінь полігону Є.І. Осташев і Р.М. Григорьянц.

У катастрофі загинули шестеро співробітників дніпропетровського ОКБ-586 (нині КБ «Південне»): заступники Головного конструктора Л.А. Берлін і В.А. Концевий, провідні фахівці В.В. Орлинський, Є.І. Аля-Брудзинський, В.Г. Карайченцев, Л.П. Єрченко.

***

День 24 жовтня 1960 року видався ясний, світило яскраве сонце, але було досить прохолодно, відчувалося, що це вже друга половина осені. Стало відомо, що М.І. Недєлін занедужав, і йому привезли з готелю валянки.

У другій половині дня на 41-му майданчику відбулося останнє засідання Держкомісії, на якому обговорювалося питання про допуск ракети до пуску. Комісія погодилася з пропозицією головного розробника системи управління ракетою Головного конструктора Харківського конструкторського бюро електроприладобудування Б.М. Конопльова піти на пуск без будь-яких додаткових доробок блоку програмованих імпульсів. Для виключення можливості виникнення «помилкових команд» комісія погодилася з пропозицією по оголошенні тридцятихвилинної готовності до пуску зробити переустановку в вихідне (нульове) положення крокових двигунів системи управління.

В процесі обговорення питання про можливість пуску лунали голоси і проти такого рішення, зокрема, заперечували розробники маршових двигунів в особі заступника Головного конструктора Г.Ф. Фірсова. Однак абсолютна більшість присутніх висловилася за допуск ракети до заключних електровипробувань, які і повинні були, в кінцевому підсумку, вирішити долю машини.

Про це сказав, підсумовуючи думку присутніх, в заключному слові голова Державної комісії. І, як наслідок, розпочався заключний етап електровипробування систем ракети.

Приблизно за годину до пуску були прорвані розділові піромембрани паливних баків другого ступеня. Для надійності цю операцію вирішено було проводити не з пульта прориву піромембран (як було передбачено інструкцією), який мав конструктивний недолік, а вручну. Про це на вимогу начальника другого управління полігону P.M. Григорьянца в формулярі на ракету було зроблено власноручний останній запис Л.А. Берліним із зазначенням відповідальних осіб за прорив піромембран.

В цю передстартову годину сходи для підйому на установнику, наче центральна магістраль, були дуже перевантажені. Цивільні і військові випробувачі піднімалися і спускалися безперервно.

Закінчивши свої операції по підготовці ракети до пуску, випробувачі евакуювалися на спостережний пункт, який перебував приблизно за кілометр від стартової позиції.

Обстановка на спостережному пункті була зовні спокійна. Згустилися сутінки, і почали «крутити» фільм з пересувною кіноустановки. У приміщенні грали в шахи, вели бесіди на будь-які теми, обговорення. Але за всім цим відчувалося напружене очікування майбутнього пуску. Адже пуск був не звичайний – перша міжконтинентальна ракета конструкторського бюро.

Про те, що ракета може вибухнути, ніхто і думки не допускав.

Пішли затримки, про які оголошували по гучномовному зв’язку. І раптом – заграва! Незабаром стало ясно, що запустився маршовий двигун другого ступеня і своїм факелом пропалив і зруйнував паливні баки першого ступеня.

В результаті сталося вибухоподібне загоряння в цілому більше 120 тонн компонентів палива. Грандіозна пожежа, що супроводжувалася зловісним феєрверком, перетворила стартову позицію в вогнедишне пекло.

Пожежа після вигоряння компонентів палива тривала ще дві години. Коли аварійно-рятувальна команда відвезла всіх загиблих і поранених, на стартовому майданчику знаходилися тільки купи згорілого понівеченого металу – все, що залишилося від першої красуні-ракети Р-16 і її стартового комплексу.

Головний конструктор ОКБ-586 (нині КБ «Південне») Михайло Кузьмич Янгель дивом залишився живий, так як відійшов у курилку. Коли запалив сірник, здивувався, що все освітилося навколо. Обернувшись, він побачив страшну картину пожежі.

Ризикуючи власним життям, він кинувся назустріч стихії, намагаючись вивести збожеволілих людей з вогняного пекла. Обпік руки і продовжував наражатися на смертельну небезпеку до тих пір, поки товариші по службі насильно не відвезли його в готель.

Янгель терміново доповів М.С. Хрущову про катастрофу. Саме він наступною відомою публічною заявою, вірний своєму життєвому креду керівника, бере всю відповідальність на себе. Актом найвищого громадянської мужності прозвучала заява М. К. Янгеля голові Державної комісії з розслідування причин катастрофи:

– Прошу нікого не звинувачувати у трагедії. У всьому винен я як Головний конструктор, який не зміг устежити за всіма суміжниками.

Протягом ночі на полігон прибули госпіталі з Москви, Ленінграда, Ростова-на-Дону. У наступні дні тих, кому була потрібна пересадка шкіри, евакуювали в Москву, в Центральний військовий госпіталь імені Бурденка.

24 жовтня на стартовому майданчику загинули 57 військовослужбовців і 17 представників промисловості. Серед них – маршал М.І. Недєлін, заступники Головного конструктора ОКБ-586 Л.А. Берлін, В.А. Концевий, заступник Головного конструктора ОКБ-456 Г.Ф. Фірсов, Головний конструктор ОКБ-692 Б.М. Конопльов та інші.

У катастрофі загинули шестеро співробітників дніпропетровського ОКБ-586 (нині КБ “Південне”): заступники Головного конструктора Л.А. Берлін і В.А. Концевий, провідні фахівці В.В. Орлинський, Є.І. Аля-Брудзинський, В.Г. Карайченцев, Л.П. Єрченко.

Після аварії для Головного конструктора ракети і комплексу склалася дуже важка ситуація.

Все треба заново відновлювати (міжконтинентальна ракета повинна літати!), і не тільки відновлювати, але довести новими проектними розробками перевагу керованого конструкторського бюро перед іншими конкуруючими ракетними фірмами.

Яким би залізним характером не володіла людина, пережити таке без наслідків не можна. Ціна розплати надзвичайно висока – здоров’я. У Михайла Кузьмича стався другий інфаркт.

Але необхідно було організовувати продовження робіт, і Михайло Кузьмич знову на ногах, як і раніше зібраний, дає чіткі вказівки, розпорядження. Уміння в скрутну хвилину гранично мобілізувати всі свої сили і здібності в повній мірі було притаманне Головному конструктору ракетно-космічних систем.

Другу ракету, яка перебувала в монтажно-випробувальному корпусі, повернули на завод, де усунули зауваження за результатами роботи комісій.

Пуск ракети відбувся 2 лютого 1961 року і в цілому пройшов нормально. У червні 1963 року після завершення льотних випробувань ракетний комплекс Р-16 був прийнятий на озброєння.

Успішний пуск став, по суті, тріумфом М.К. Янгеля як Головного конструктора. Здавалося, все позаду, все складається благополучно, і зовні він як і раніше бездоганний. Однак нікому не вдасться дізнатися, яких моральних і фізичних сил коштувала ця витримка…

Врахувавши страшний урок, М.К. Янгель сформулював концепцію «безлюдного старту», коли всі операції з підготовки та проведення старту виконуються в автоматизованому режимі. У повному обсязі це завдання було реалізовано КБ «Південне» в ракетних комплексах «Циклон» та «Зеніт», а також у мінометних стартах.

Джерело: https://www.facebook.com/yuzhnoye

Підписуйтесь на нас в Telegram: тут найцікавіші аерокосмічні новини!