Василь Левітов про Олександра Максимовича Макарова

Актуальні статті та інтерв'ю

Василь Левітов – помічник заступника генерального директора ПІВДЕНМАШу з виробництва.

— Василь Васильович, Ви – шановний ветеран ПІВДЕНМАШу. Напередодні дня народження Олександра Максимовича Макарова хотілося б поговорити про нього з людиною, яка з ним працювала. Коли Ви прийшли на завод? І коли почали працювати безпосередньо з Макаровим?

— Я прийшов на завод 20 березня 1958 року. Мій трудовий стаж – вже шістдесят два з половиною роки. Прийшов я на завод після закінчення з відзнакою механічного технікуму по ракетному напрямку. Працювати почав слюсарем-складальником в цеху виготовлення вузлів рухової автоматики. З цього починалася моя трудова діяльність на заводі.

Звичайно, коли я був ще слюсарем, я з Макаровим не спілкувався. Він в цей час був головним інженером. А директором був Леонід Васильович Смирнов.

По кар’єрних сходах я просувався, можна сказати, стрімко. Я майже відразу вступив до ВНЗ. Спочатку навчався в металургійному інституті, потім перейшов на фізико-технічний факультет університету, де готували ракетників. Навчався без відриву від роботи. Тоді таких як я просували. Спочатку запропонували інженерну посаду, а вже через 3-4 роки я обіймав посаду заступника начальника цеху складання двигунів. Було це в 1965 році. Але все одно я ще не спілкувався з Макаровим, адже між нами була занадто велика дистанція.

Я загалом працював з шістьма директорами. Ще в 1960 році я був призначений диспетчером центрального виробництва. Спілкувався безпосередньо в той час з Леонідом Васильовичем Смирновим. Приходячи на роботу, він завжди дзвонив на диспетчерський пульт.

— Так коли ж почали працювати з Макаровим?

— З Олександром Максимовичем я дуже тісно почав працювати і добре познайомився в 1976 році. На початку 1976 року мене обрали першим заступником профспілкового комітету ПІВДЕНМАШу. Я пропрацював на цій посаді чотири роки, причому два з них я очолював профспілковий комітет. Ось тоді ми з Олександром Максимовичем по-справжньому почали працювати. ПІВДЕНМАШ тоді будував щорічно 100 тисяч квадратних метрів житла. Я від профспілкового комітету опікувався цією роботою, а Олександр Максимович дуже сильно нам допомагав – зв’язок з міською владою, транспорт, матеріали, якісь дозволи.

Олександр Максимович відіграв величезну роль у створенні нашого мікрорайону. Він був ідеологом всього цього будівництва. Адже коли завод створювався в 1944 році, навколо були суцільні пустирі. Забудова верхнього і нижнього селища, вулиць Титова і Робочої – це все його ідеї. Він сам вибивав дозволи на будівництво і гроші. Макаров взагалі дуже велику увагу приділяв соціальній сфері. І це стосувалося не тільки будівництва житла, хоча можливість отримати житло дуже серйозно приваблювала людей на завод. Приділялася увага і побутовим питанням, і оздоровленню, і спорту, і медицині. Була проведена реконструкція стадіону «Метеор», побудовані – олімпійський плавальний басейн, Льодовий палац, пансіонат «Діброва» на Самарі, оздоровчий пансіонат «Місхор» на березі Криму. І це далеко не повний перелік.

Макаров був кращим з керівників ПІВДЕНМАШу в плані ставлення до соціальних питань. Ні до нього, ні після ніхто такими успіхами похвалитися не може. Втім, слід зауважити, що і таких можливостей, як у Макарова, не було у жодного з решти директорів.

— Добре жили?

— Наші ракети були в той час завжди затребувані, терміни були найжорстокіші, працювали ми, відверто кажучи, цілодобово і всі суботи та неділі. Я часто тижнями жив на заводі, хоча жив поруч, але ходити додому не було часу. Роботи у заводу було багато. Відповідно, і з фінансуванням у підприємства жодних проблем не було.

Тоді ж була холодна війна, тривала гонка озброєнь, у тому числі ядерних. А ми як раз і були головним виробником балістичних ракет стратегічного призначення – основного носія радянської ядерної зброї. Ось і був ПІВДЕНМАШ у держави на особливому рахунку. Що говорити, наш міністр Сергій Олександрович Афанасьєв фактично жив на заводі. Макаров запросто міг підійти до Афанасьєва і вирішити всі питання. Припустимо, потрібні були кошти на обладнання – будь ласка. Сьогодні такого немає. Сьогодні потрібно спочатку знайти замовлення, заробити гроші, а потім ще й вибити їх.

— Напевно, і зарплати у людей були гідні?

— Макаров пропрацював на посаді директора 25 років, з 1961 по 1986 рік. І в ці роки рівень зарплат на заводі був одним з найвищих не тільки в області, а й в Україні. У той час на підприємстві працювало до 65 тисяч чоловік. І це були кращі з кращих, потрапити сюди було складно.

Макаров стежив, щоб з ростом цін підвищувалася і заробітна плата. Наведу характерний приклад. Олександр Максимович жив неподалік від Озерки (найбільший продуктовий ринок у Дніпрі), на вулиці Комсомольській. І на одному з громадських рапортів він говорить, що сходив вранці на ринок, подивився ціни на продукти, а ціни-то підросли за останні пару тижнів за тієї ж зарплати, потрібні пропозиції по зарплаті, наші працівники не повинні відчувати зростання цін. І зарплату підняли.

— Розкажіть про Макарова, як про керівника виробництва.

— У виробничій сфері, це безумовно був дуже талановитий керівник, дуже грамотний. Людина, яка була всебічно підготовлена до виробничої діяльності. У нас перші роки він працював директором ЗНВО (завод нестандартного вантажопідйомного обладнання), який робив для нашого заводу велике нестандартне обладнання: печі, контейнери тощо. Макаров добре знав підготовку виробництва. А підготовка виробництва – це багато, це 30 % виробництва. Крім того, до директора він працював головним інженером. Тому Олександр Максимович був дуже досвідченим виробничником. При цьому у нього були великі організаторські здібності. Він умів своїм виступом «запалити» колектив, задати тон і повести вперед. Мав гарні лідерськими якостями. Він міг прийти в будь-який цех і підняти «бойовий дух». Він вірив людям і довіряв.

Ось, я згадую, як мене призначали начальником виробництва двигунів. Це був 1983 рік. Виробництво двигунів було найскладнішим на заводі, за всіма параметрами. Чисельність виробництва налічувала близько 15 тисяч працівників. Мене рекомендував на цю посаду Січовий Володимир Іванович, перший заступник генерального директора. Під час призначення я сказав: «Олександре Максимовичу, може якісь питання до мене є? А раптом щось в мені невідповідне?». Він на мене подивився і сказав: «Слухай, Левітов, ти фахівець по двигунам? Іди і працюй». Ось таке було напуття. І я пішов працювати. Наше виробництво тоді було на величезному підйомі. Ми займали скрізь перші місця. І він майже не приходив на наше виробництво. Але, правда, тоді був поділ – головний інженер відповідав за двигуни, а директор за ракети в цілому. Макаров довіряв людям, а ті готові були працювати і брати відповідальність на себе.

Ще Макаров був відмінним організатором. Наприклад, у нас була велика кооперація в масштабах країни. Двигунна тематика була складним напрямом. Наші випробувальні стенди не були пристосовані до різноманіття двигунів. Побудувати нові стенди – це величезні витрати і роки. Прийнятні для нас стенди були в Загорську (під Москвою), в Приморську (недалеко від Санкт-Петербургу), в Омську. Коли нам потрібно було проводити вогневі випробування двигуна, Макаров надавав величезну допомогу в розміщенні наших двигунів на інші підприємства для проведення необхідних випробувань. Це все він умів організовувати на найвищому рівні.

— Кажуть, що Макаров був найкращим директором в історії ПІВДЕНМАШу?

— Це дилетанти кажуть так: «Хто краще працював, Макаров або, наприклад, Алексєєв через тридцять років?» Ніколи не можна так порівнювати. Потрібно враховувати різницю в часі. Умови, в яких працював Олександр Максимович, і умови, в яких працюють сьогоднішні директори, не співставні. У Макарова можливості були в сотні разів більше, ніж сьогодні. Олександру Максимовичу достатньо було зняти трубку, подзвонити тому ж міністрові і сказати, що потрібно 100 мільйонів протягом місяця для вирішення певних питань. А сьогодні, щоб погасити заборгованість по зарплаті, директор більше сотні разів був у всіх наших вищих органах влади. З величезними труднощами і не в повному обсязі вдалося сяк-так вибити кошти.

Наведу такий приклад. Після закінчення рапорту, в приймальні у Макарова збирається десятка три людей і я в тому числі. Я в той момент працював начальником виробництва двигунів. Першим вривається до нього в кабінет начальник постачання. І каже, що ми повністю зупинили завод через те, що Сімферопольський завод не поставив нам такий-то прилад. У Олександра Максимовича на столі стояло більше десятка телефонних апаратів, в тому числі урядовий зв’язок. Макаров піднімає трубку і говорить: «Ну-ка дайте мені першого секретаря кримського обкому». Через секунд п’ятнадцять: «Слухай, ти зупинив мій завод! Не дав такий-то прилад. Якщо завтра цього приладу не буде, ти знаєш куди я дзвонитиму, і ти знаєш, в які двері я вхожий». Всі знали, що Олександр Максимович до Брежнєва заходив, а Щербицький, тоді перший секретар обкому партії, у нас майже жив на заводі. І вся система працювала на ПІВДЕНМАШ. Макаров користувався колосальним авторитетом в масштабах всієї країни. Його і поважали, і боялися.

Чогось подібного зараз немає і бути не може, тому порівняти, хто був найкращим директором, неможливо.

Підсумовуючи, Макаров був дуже грамотний, досвідчений і всебічно підготовлений по технічній частині керівник, з великими організаторськими здібностями. При ньому завод домігся великих успіхів у всіх напрямах – на ПІВДЕНМАШ працювала вся країна. Отже директором Олександр Максимович був першокласним. Можна сказати, що ПІВДЕНМАШ багато в чому завдяки Макарову став флагманом, на який усі рівнялися.

Джерело: https://www.facebook.com/yuzhmash/